Адвокатка та членкиня ЮрФем Наталя Радіонова розпочала роботу в судовому провадженні в рамках проєкту "Жінки, яких не видно" - Jurfem

Адвокатка та членкиня ЮрФем Наталя Радіонова розпочала роботу в судовому провадженні в рамках проєкту “Жінки, яких не видно”

В останні дні року відбулось підготовче засідання у судовій справі, яку веде наша членкиня, адвокатка Natalie Radionova.
 
🔸Раніше ми вже розповідали про труднощі роботи із виготовлення документів засудженим жінкам, але пропонуємо Вам розповідь Наталі, яка від імені своєї клієнтки розказує про Жінок, яких не видно.
💬Крокуючи із тіні до світла або про боротьбу Жінок, яких не видно
 
Проєкт “Жінки, яких не видно”, який спрямований на допомогу у виготовленні ідентифікуючих документів жінкам ромської національності, які відбувають покарання у місцях несвободи, як хірургічний скальпель викриває ті законодавчі прогалини та відсутність реальної системи сприяння тим, хто потребує допомоги від державних органів, які наболіли тим, хто живе невидимим, вже давно, однак зовні лишалися та, на жаль, продовжують лишатися для суспільства, для системи освіти, для служб у справах дітей, для закладів охорони здоров’я, а найстрашніше для цілих громад та суспільства – невидимими.
 
Лише на мить уявіть собі, що ваше життя проходить не лишаючи жодного юридичного сліду: ви не маєте свідоцтва про народження, а від цього не маєте можливості навчатися та отримати освіту, і звичайно професію, щоб мати за що існувати, ви не маєте можливості отримувати медичну допомогу, адже у вас не має ні паспорту, ні податкового коду, у вас не має рахунків, не має водійського, не має змоги одружитися та бути зареєстрованими батьками своїх дітей… І це не жахаюча фантастика нового кінофільму, це реальне життя, реальні долі невидимих для нас, для держави та всіх згаданих органів та структур держави. Саме така доля спіткала й одну з учасниць нашого проекту, яка народилася вдома, виховувалася бабусею та дідусем, не знає своєї матері з двох рочків, а вже нині сама стала мамою, і зростала собі ця дівчинка не на безлюдному острові, а в звичайній громаді, бігала та гралася з однолітками, які ходили до школи, а вона – ні, адже документів у неї жодних не було, і вже тоді дитину ніхто не помічав, або не хотів помічати, адже не має людини – не має зайвого клопоту.
 
Саме тому, на всі адвокатські запити у пошуках хоча б якогось сліду та інформації про народження даної дівчини, про її мешкання та життя, ми отримували короткі відповіді, про те, що відомості у всіх цих уповноважених суб’єктів про запитувану дитину, людину – відсутні. Інколи, у особистих бесідах з представниками організацій, я також чула їх висновок про те, що ми лише гаємо свій час, адже, якби ця дівчина хотіла мати документи – то давно б вже сама зробила.
 
🔸Та чи справді це так? Чи могла вона, не маючи жодних ідентифікуючих свою особу документів навіть звернутися до будь-якої з установ, куди я зверталася, як її адвокатка та представниця, чи могла вона сподіватися навіть на безоплатну правову допомогу без участі у даному проєкті, коли, знов таки, не має навіть свідоцтва про народження? Більш того, чи могла ця дівчина звернутися сама до суду, коли навіть для сплати судового збору необхідні ідентифікуючі дані, той самий код, який в неї відсутній? Гадаю, ви самі можете відповісти на ці запитання. Ось і виходить, що живе людина, зростає, не має власної ідентифікації, а отже не має юридичного сліду в соціумі та громаді, ходить поруч з нами, але не має змоги отримати допомогу, бути почутою та побаченою у своїй біді, та вже коли від безвиході сама біду коїть, здійснюючи кримінальне правопорушення – ось тут її вперше помічають і поліція, і суди, і у місцях відбування покарання, ось тут все спрацьовує на дивовижу злагоджено та без зайвих запитань: затримання, перебування у СІЗО, досудове та судове слідство, направлення на відбування покарання, і все це без дій, спрямованих на встановлення повних відомостей про особу і відсутність будь – яких документів у цьому випадку системі органів правопорядку та судочинства жодним чином не стали на перешкоді. Такі в нас сумні реалії, про пошуки справедливості та боротьбу за права людей, а саме жінок ромської національності, які відбувають покарання при цьому не маючи жодних ідентифікуючих документів, жінок, яких не видно, взагалі, нікому…
 
🔸І не має, і не було іншого шляху, у нашої героїні, отримати хоча б спочатку підтвердження свого народження у позасудовому порядку, не має такої реальної процедури сприяння за таких обставин в отриманні хоча б свідоцтва про народження. Тому, у рамках проекту, було зібрано всі можливі докази та подано заяву до суду про встановлення факту народження особи в певний час. Нині судовий розгляд триває, як і подальша боротьба за відновлення прав жінок, яких не видно. З вірою у справедливість та небайдужість правосуддя, з бажанням надати дівчині реальну змогу змінити своє життя та вийти з тіні на світло, отримавши документи та ставши видимим членом нашого суспільства, крокуємо цим нелегким шляхом надалі.
 
▪️▪️▪️
🔹Правозахисний проєкт Жінки, яких не видно має на меті створення ефективного механізму (ре)інтеграції у суспільство жінок, що відбували покарання у в’язниці, зокрема, жінок ромського походження.
🔷Проєкт реалізовують NGO “Roma of Ukraine Ternipe”, ГО “Вільна” та Асоціація жінок-юристок України “ЮрФем” у співпраці з Департамент з питань виконання кримінальних покарань Міністерство юстиції України за фінансової підтримки Фонду прав людини Embassy of the Kingdom of the Netherlands in Ukraine