Аналітичні матеріали - Jurfem

Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (далі – Стамбульська конвенція) було прийнято Комітетом Міністрів Ради Європи 7 квітня 2011 року, а відкрито для підписання 11 травня 2011 року.  (Детальний матеріал Аналітичного центру ЮрФем про Стамбульську конвенцію читайте тут.)

Конвенцію підписали 46 країн, але на сьогоднішній день ратифікували її 34 країни.

Проте більшість держав, які прийняли Стамбульську конвенцію, зробили застереження про незастосування окремих положень Конвенції.

Така можливість передбачена самою Стамбульською конвенцією (стаття 78 Конвенції). Разом з тим, слід зауважити, що не у всіх випадках держава може зробити такі застереження. Так, у тексті Стамбульської конвенції міститься вичерпний перелік її норм, щодо впровадження яких у свою національну практику держава може внести застереження.

Матеріал підготовлений з метою інформування медичних працівників, зокрема жінок, які працюють у медичній сфері, про законодавчі гарантії щодо їх оплати праці в період карантинних заходів.

З загостренням коронавірусної хвороби в Україні, введенням карантинних обмежень, збільшенням кількості хворих медичні працівники потрапили в найбільшу зону ризику, адже саме вони контактують як з особами, у яких є підозра на Covid-19, так і з особами, у яких цей вірус вже підтверджений. При цьому ризик зараження існує як в працівників, які безпосередньо надають медичну допомогу, так і в іншого персоналу (наприклад водії швидкої).

Статистика свідчить про те, що жінки, які працюють в сфері охорони здоров’я, перебувають у більшому ризику зараження COVID-19.

Аналітичний центр ЮрФем пропонує Вашій увазі другу частину буде проаналізовано доступ постраждалих від гендерно-обумовленого насильства жінок з числа мігранток, шукачок захисту та біженок до медичних та соціальних послуг. Проблеми цих жінок все ще залишаються невидимими для українського суспільства. Окрема увага таким категоріям жінок приділяється і у Стамбульській конвенції, адже при відсутності документів захистити себе від гендернообумовленого насильства стає майже неможливо.

Читайте першу частину матеріалу, де мова йшла про законодавче забезпечення прав таких категорій осіб. 

 

Для суспільства в Україні мігрантки, біженки та шукачки притулку залишаються невидимими, хоча такі люди в Україні є і захищати їхні права надзвичайно складно. Окрема увага таким категоріям жінок приділяється і у Стамбульській конвенції, адже при відсутності документів захистити себе від гендернообумовленого насильства стає майже неможливо. 

Аналітичний центр ЮрФем пропонує Вашій увазі першу частину матеріалу про законодавче забезпечення прав таких категорій осіб.

Авторка – Євгенія Мелеш

 

 

Медіація в справах щодо домашнього насильства в контексті Законів «Про медіацію» № 3504 від 19.05.2020 та № 3504-1 від 04.06.2020

У Верховній Раді України зареєстрований Проєкт Закону № 3504 «Про медіацію» та № 3504-1 «Про медіацію» (альтернативний).

Прийняття Закону «Про медіацію» забезпечить на законодавчому рівні закріплення процедури медіації в Україні як позасудового способу врегулювання конфліктів (спорів). Учасники медіації отримають правову можливість, гарантовану державою, вирішити спір, який виник між ними на взаємовигідних умовах та з значними перевагами:

  • конфіденційність,
  • економія фінансових та часових ресурсів,
  • добровільність,
  • виявлення та задоволення інтересів обох (усіх) сторін.

 

Право на відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в Україні мають батьки, які працюють на підставі трудових договорів (статті 179, 181 КЗпПУ та стаття 20 Закону України «Про відпустки»).

Очевидно, самозайняті особи, зокрема фізичні особи підприємці (далі-ФОП), адвокати, нотаріуси, які не працюють по трудових договорах, а забезпечують себе роботою самостійно, такого права на таку відпустку не мають.

Асоціацією жінок-юристок України “ЮрФем” у 2017 році було проведене дослідження щодо становища жінок у юридичній професії. 36,9% респонденток зазначили про випадки сексуальних домагань, а 46,5% про факти дискримінації.

З аналогічними порушеннями своїх прав на робочому місці зіштовхуються жінки із різних професій та у багатьох країнах світу

Зокрема, від 45% до 55% жінок у різних країнах ЄС повідомляють про сексуальні домагання на робочому місці. У Великобританії понад 20% зайнятих жінок брали відгули через домашнє насильство, 2% із них втрачали через це роботу. 

Питання забезпечення антидискримінаційного підходу до оплати праці в тому числі за ознакою статті є одним з ключових в аспекті ґендерної рівності, розширення прав і можливостей жінок та прав людини. Проблеми у розрізі відмінностей оплати праці чоловіків і жінок спостерігалися не лише в країнах пострадянського простору, а й в країнах-членах ЄС. Незважаючи на той факт, що протягом останніх років становище жінок поліпшилося, але такий прогрес не був рівномірний, – нерівність між оплатою праці чоловіків та жінок досі існує.

Ґендерна дискримінація щодо оплати праці негативно впливає на економічні та соціальні права жінок.

 

Питання дистанційної роботи обговорювалося на ринку праці уже тривалий час. В Україні воно не було настільки актуальним, проте все більше власників бізнесу переходили частково на залучення працівників для дистанційної роботи.

Пандемія COVID-19 швидко внесла свої корективи на ринку праці, внаслідок чого бли прийняті і зміни до Кодексу законів про працю України та передбачена така форма організації праці, як дистанційна (надомна) робота.

Ми вирішили розібратися у правових аспектах даної форми організації праці, а також впливу такої форми праці на жінок і чоловіків, особливо у період дії карантину.

Стамбульська конвенція ЮрФем

 

 

 Починаючи з 2011 року в Україні триває процес підготовки до ратифікації Конвенції Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок та домашньому насильству (далі- Стамбульська Конвенція) , яка незважаючи на велику роботу по підготовці законопроектів та проектів підзаконних нормативно-правових актів ще досі не ратифікована.

06 грудня 2017 року був прийнятий Закон України “Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами”, а також 07 грудня 2017 року Закон України “Про запобігання та протидію домашньому насильству”.  Даними законодавчими актами були внесені значні зміни у законодавство, проте цього не достатньо і ми спробуємо відповісти чому?

У сучасному світі існують протилежні позиції щодо законодавчої регламентації сурогатного материнства. У рішенні ЄСПЛ  у справі «Labassee v. France»  зазначається, що кожна держава може самостійно вирішувати питання про дозвіл або заборону сурогатного материнства на її території.

Тому це питання регулюється на рівні національного права держав, що часто стає причиною колізій та затягування судових процесів, зважаючи на те, що у відносини сурогатного материнства можуть вступати громадяни різних держав, особи без громадянства.

На практиці існують наступні підходи до регулювання сурогатного материнства в окремих державах:

  • абсолютна заборона.
  • дозволено.
  • дозволено, але існують законодавчі обмеження.
  • не врегульовано законом

 

 

Впродовж останніх місяців, навколо питання сурогатного материнства в Україні, точаться гострі дискусії. Церква, громадські організації та правозахисники наводять різні аргументи щодо заборони чи дозволу жінкам бути сурогатними матерями. Як правило, ці дискусії рідко торкаються правової площини, порядку правового регулювання в Україні сурогатного материнства та порядку оформлення процедури сурогатного материнства. 

Тож ми намагалися розібратися у тому, що говорить законодавство та судова практика, а також яка юридична процедура оформлення сурогатного материнства в Україні. 

У попередніх матеріалах Аналітичного Центру “Юрфем” ми аналізували підходи до регулювання сурогатного материнства в окремих державах, а також правові аспекти сурогатного материнства в Україні. Сьогодні ознайомимось із основними аргументами та контраргументами щодо доцільності законодавчого дозволу сурогатного материнства. При підготовці даного матеріалу були використані коментарі правозахисниць, які будуть зазначені у тексті.

 Серед ключових пропозицій щодо законодавчої регламентації сурогатного материнства в Україні можна виділити наступні:

  • Заборонити сурогатне материнство.
  • Дозволити сурогатне материнство (тут можливі наступні варіації: дозволити лише альтруїстичне сурогатне материнство; дозволити як альтруїстичне, так і комерційне сурогатне материнство).

Проаналізуємо нижче аргументи та контраргументи щодо законодавчого дозволу на використання методу сурогатного материнства. 

У матеріалі, авторка дає  короткий огляд еволюції філософської думки щодо етичних аспектів сурогатного материнства та розкриває pro et contra аргументи. Погляд через призму концепцій свободи та справедливості дозволяє глибше зрозуміти як природу самого явища, так і багатогранність точок зору щодо нього, які існують у суспільстві. Всі думки викладені у роботі є позицією авторки щодо питання сурогатного материнства.

Авторка – Олександра Егерт, виконавча директорка Асоціації правників України.