Аналітичний огляд законопроєкту про гармонізацію законодавства із правом Європейського Союзу - Jurfem

Аналітичний огляд законопроєкту про гармонізацію законодавства із правом Європейського Союзу

Пропонуємо Вашій увазі Аналітичний огляд Проєкту Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо гармонізації законодавства у сфері запобігання та протидії дискримінації із правом Європейського Союзу)» (реєстраційний номер 0931, дата реєстрації 29.08.2019)

Проєкт Закону передбачає внесення змін до Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України з метою  гармонізації національного законодавства у сфері запобігання та протидії дискримінації із правом Європейського Союзу.

Передумови прийняття законопроєкту.

Двома основними директивами, яких стосується цей Законопроект, є Директива Ради 2000/43/ЄС від 29 червня 2000 р. про реалізацію принципу рівного відношення незалежно від расової чи етнічної приналежності та Директива Ради 2000/78/ЄС від 27 листопада 2000 р. про встановлення загальної системи рівного відношення у сфері зайнятості та професійної діяльності. Такі директиви ЄС повинні бути імплементовані в національне законодавство відповідно до ст. 424 Угоди про асоціацію між Україною (далі-Угода).

У пояснювальній записці до Проєкту вказується також, що прийняття відповідного акту забезпечить повну реалізацію завдань другого етапу виконання Плану дій щодо лібералізації ЄС візового режиму для України (далі – ПДВЛ), передбачених підрозділом 2.4.3. “Права громадян, включаючи захист меншин”  Блоку 4 ПДВЛ, щодо:

  • забезпечення ефективного захисту від дискримінації у відповідності до міжнародних стандартів;
  • зміцнення спроможності відповідальних органів у сфері антидискримінаційної політики.

Окрім того, рекомендація щодо встановлення адміністративної відповідальності за порушення законодавства у сфері запобігання та протидії дискримінації замість кримінальної надана Україні за результатами останньої оціночної місії Європейської Комісії щодо виконання ПДВЛ, яка проходила в Україні у період з 24 по 30 вересня 2015 року. 

Аналітичний огляд законопроєкту.
  • Щодо змін до Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».
  • Проєктом пропонується доповнення національного антидискримінаційного законодавства термінами «віктимізація», «дискримінація за асоціацією», «множинна дискримінація». Однак жодна з Директив ЄС, імплементація яких відбувається, не передбачає таких понять як «дискримінація за асоціацією», «множинна дискримінація» і відповідно доповнення ними національних правових систем.

Але варто відзначити, що Директива Ради 2000/78/ЄС від 27 листопада 2000 р. про встановлення загальної системи рівного відношення у сфері зайнятості та професійної діяльності (стаття 11) та Директива Ради 2000/43/ЄС від 29 червня 2000 р. про реалізацію принципу рівного відношення незалежно від расової чи етнічної приналежності (стаття 9) зобов’язує держав-членів включити у свої національні правові системи такі заходи, які є необхідними для захисту працівників від звільнення або іншого ворожого поводження роботодавця, як реакції на скаргу на підприємстві або правові процедури ціль яких полягає у забезпеченні дотримання принципу рівноправного поводження (віктимізація).

Проте, аналіз Законопроєкту свідчить, що окрім визначення поняття «віктимізація», законопроєктом не пропонується більше жодного інструменту щодо посилення охорони працівників за подання скарг проти дискримінаційного ставлення. Проєкт Закону за вчинення дій, які відповідають термінам «дискримінація за асоціацією», «множинна дискримінація» також не передбачає накладення додаткової відповідальності чи санкцій.  Відтак, ініціатори Законопроєкту  пропонують доповнити новими поняттями антидискримінаційне законодавство, однак у той же час відсутній механізму дії таких категорій на практиці.

  • Проєкт також значно розширює види ситуацій, які не вважаються дискримінацією порівняно з первинною редакцією Закону. І частина таких випадків є описаними у статтях 4, 5, 7 Директиви Ради 2000/78/ЄС від 27 листопада 2000 р. про встановлення загальної системи рівного відношення у сфері зайнятості та професійної діяльності). Це зокрема такі ситуації:

застосування заходів розумного пристосування з метою забезпечення потреб осіб з інвалідністю (як приклад можна навести ситуацію, за якої роботодавець проводить письмову співбесіду особі з порушеннями слуху, у той час як інші кандидати/тки повинні пройти усну співбесіду);  

встановлення особливих вимог щодо певних ознак у сфері трудових відносин у випадках, коли такі ознаки відповідно до особливостей трудової діяльності або умов, у яких така діяльність провадиться, становлять визначальну професійну вимогу, яка є правомірною та об’єктивно обґрунтованою (наприклад, для реклами жіночого одягу наймають лише осіб жіночої статі);

встановлення релігійними організаціями особливих вимог щодо релігійних переконань, статі у сферах відправлення культу (діяльності, безпосередньо пов’язаної з богослужінням, релігійними обрядами і церемоніями), а також релігійною освітою або релігійним вихованням (прикладом може слугувати випадок, коли священиком у Православній церкві може бути лише особа чоловічої статі).

Проте інші пропоновані законопроєктом випадки, які не визнаються дискримінацією є за змістом доволі подібними, як от: особливі вимоги щодо реалізації окремих прав осіб, коли такі вимоги переслідують правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними; позитивні дії; здійснення заходів, спрямованих на встановлення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків.

А тому пропоноване Проєктом розширення переліку ситуації, що не вважаються дискримінацією створить проблему неоднозначності тлумачення таких приписів законодавця.

  • Проектом також пропонується шляхом внесення змін до частини першої статті 10 зазначеного Закону надати право Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини складати протоколи про адміністративні правопорушення та обов’язкових для виконання вимог (приписів) щодо усунення порушень законодавства у сфері запобігання та протидії дискримінації. Такий припис частково відповідає рекомендації Директиві Ради 2000/43/ЄС від 29 червня 2000 р. про реалізацію принципу рівного відношення незалежно від расової чи етнічної приналежності (стаття 13), що вимагає аби держави-члени гарантували, що до компетенції органу, який сприяє рівноправності поводження щодо всіх осіб без дискримінації, було віднесено забезпечення незалежної допомоги жертвам дискримінації в просуванні їхніх скарг у звязку з дискримінацією. Проте така Директива лише у загальних рисах вказує про інституційну спроможність такого органу. Тобто конкретних вказівок щодо того, чи має таких орган видавати обовязкові приписи чи скаладати протоколи Директива не містить.

П. 8-1 ч. 2 статті 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачається ряд випадків (порушення статтей 188-39, 188-40, 212-3 КУпАП), коли уповноважені особи секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини мають право складати протоколи про правопорушення. Відповідно розширення такого переліку ще на одну ситуацію, не виходитиме за рамки повноважень омбудсмана і лише посилить правовий захист осіб, які зазнали дискримінаційного ставлення.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» актами реагування Уповноваженого щодо порушень положень Конституції України, законів України, міжнародних договорів України стосовно прав і свобод людини і громадянина є конституційне подання Уповноваженого та подання Уповноваженого до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх посадових і службових осіб. Подання Уповноваженого – акт, який вноситься Уповноваженим до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовим і службовим особам для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина. Відтак, запровадження проєктом додаткового виду акту реагування такого як вимога (припис) буде порушенням системи контрольних повноважень Уповноваженого ВРУ з прав людини.

А тому у цій частині не можна виснувати, що таким Проєктом Закону відбувається у належний спосіб імплементація актів права ЄС.

  • Щодо змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та до Кримінального кодексу України.

Законопроєктом передбачається доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення статтею 188-52 «Порушення законодавства про запобігання та протидію дискримінації». Відтак, діяння передбачене частиною 1 статті 161 Кримінального кодексу України частково буде декриміналізованим.

Варто зауважити, що антидискримінаційні директиви не зобов’язують держави-члени боротися з дискримінацією засобами кримінального права, однак рамкове рішення Ради 2008/913/JHA від 28 листопада 2008 року про боротьбу з деякими формами та проявами расизму і ксенофобії засобами кримінального права, покладає на них обов’язок введення кримінально-правових санкцій за підбурювання до насильства чи ворожнечі за ознакою раси, кольору шкіри, родового походження, релігійних вірувань чи переконань, національного чи етнічного походження, а також розповсюдження расистських чи ксенофобських матеріалів і виправдання, заперечення або тривіалізацію геноциду, військових злочинів чи злочинів проти людства, що спрямовані проти таких груп.

Загалом більшість справ про дискримінацію виникають в цивільних та адміністративних правовідносинах, а отже, кримінальне покарання часто непропорційно суворе. А тому, враховуючи значну тривалість та складність кримінального провадження, такий вид судочинства вважається не достатньо неефективними. Відтак, встановлення адміністративної відповідальності за порушення законодавства у сфері протидії дискримінації є заходом, що забезпечить простіший та швидший механізм притягнення правопорушеника до відповідальності.

Висновок.

Зміни, що передбачені Проєктом до Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» лише у певній частині спрямовані на гармонізацію національного законодавства у сфері протидії та боротьби з дискримінацією та права ЄС. Адже доповнення до законодавства, що передбачені Законопроєктом не є чіткими та будуть сприяти неоднозначному тлумаченню норм.

Однак, зміни, що передбачені Проєктом до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо встановлення адміністративної відповідальності за порушення законодавства про запобігання та протидію дискримінації, є ефективним засобом для боротьби з таким явищем.

Рекомендації.

Для гармонізації положень законопроєкту з національними законодавчими актами варто у проєкті:

  • визначити механізм додаткової правової охорони осіб, які зазнали віктимізації, дискримінації за асоціацією, множинної дискримінації;
  • встановити лише такі ситуації, які не вважаються дискримінацією, які точно відповідають приписам Директиви Ради 2000/78/ЄС від 27 листопада 2000 р. про встановлення загальної системи рівного відношення у сфері зайнятості та професійної діяльності;
  • передбачити внесення змін до частини 1 статті 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо розширення випадків складання протоколу Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини.

Матеріал підготовлений Аналітичним центром “ЮрФем”

Читайте також:

Чи здатна Україна надати мігранткам, біженкам та шукачкам притулку допомогу та захист від гендернообумовленого насильства (Част. 1)

Чи здатна Україна надати мігранткам, біженкам та шукачкам притулку допомогу та захист від гендернообумовленого насильства (Част. 2)

Застереження держав при прийнятті Стамбульської конвенції

Захист від насильства і сексуальних домагань: чи передбачені механізми у законодавстві про працю?

Чому українській судовій, правоохоронній та юридичній спільноті необхідна Стамбульська конвенція?

Підходи до регулювання сурогатного материнства

Сурогатне материнство: що маємо в Україні сьогодні?

Сурогатне материнство: бути чи не бути?

Сурогатне материнство: етичні аспекти