Чи існують в інших державах обмеження щодо розірвання шлюбу? - Jurfem

Чи існують в інших державах обмеження щодо розірвання шлюбу?

Проблема розірвання шлюбу є однією із складних проблем сучасного суспільства. За статистикою у Європейському Союзі  на рік припадає 1 мільйон розлучень, у США 53% шлюбів закінчуються розлученням (кожні 6 секунд). Найменше число розлучень спостерігається в Ірландії – щорічно не більше 15% та Чилі – 3%.

За статистикою Міністерства юстиції України за півріччя 2020 року відділи реєстрації актів цивільного стану зареєстрували 11828 розірваних шлюбів,з яких 853 було розірвано в судовому порядку. За аналогічний період 2019 року було зареєстровано 18329 розірваних шлюбів, з яких 1407 розірвано у судовому порядку, що відповідно на 35% та 40% більше, ніж у 2020 році.

Явище розірвання шлюбу є досить поширеним процесом у світі. Проте все ще існують певні обмеження як в Україні, так і в інших країнах, які унеможливлюють розірвання шлюбу подружжям. Це зумовлено тим, що держава негативно ставиться до розірвання шлюбу і намагається вжити всіх можливих заходів щодо збереження сім’ї.

Які ж обмеження щодо розірвання шлюбу існують в Україні?

За законодавством України шлюб не є довічним союзом жінки та чоловіка. Подружжя має право на розірвання шлюбу як в органах державної реєстрації актів цивільного стану (ДРАЦСу), так і в судовому порядку.

За українським законодавством, суд не має права відмовити в розірванні шлюбу. Разом з тим, у ч.2 ст. 110 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина та чоловік не можуть звернутися до суду з позовом про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини.

Аргументом на користь заборони таких розлучень, які існують у нашому суспільстві, припускаю, може бути те, що жінка та дитина є вкрай уразливими в період вагітності та в перший рік життя, тому задля забезпечення спокою дружини протягом її вагітності та після народження дитини чоловіку і забороняється подавати позовну заяву до суду про розірвання шлюбу. Щодо самої дружити, то така заборона може пояснюватися необхідністю захисту жінки не лише від дій чоловіка, а й від власних поспішних та необґрунтованих рішень. Думаю, що таким чином законодавець хотів забезпечити принцип рівності прав подружжя в сім’ї.

Однак важко погодитися з такою позицією, оскільки встановлення принципу рівності прав подружжя в цьому випадку носить суто формальний харктер і, навпаки, встановлює реальну нерівність сторін. Якщо дане обмеження на розірвання шлюбу щодо чоловіка може бути виправданим (підтримання матері у період її тимчасової непрацездатності, створення умови для повноцінного виховання дитини) , то щодо дружини таке обмеження видається несправедливим. Адже в такому випадку шлюб буде існувати і тоді, коли сімейні відносини між чоловіком та дружиною повністю відсутні та збереження шлюбу суперечить їхнім інтересам.

Варто зазначити, що дане обмеження також порушує принцип добровільності шлюбу, який грунтується на тому, що ніхто не може бути змушений укладати шлюб, а також перебувати у ньому проти власної волі.

Однак, попри те, що подружжя не може звертатися до суду з позовом про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, є деякі винятки. Закон допускає звернення до суду кожного із подружжя, якщо:

  • один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини (ч. 2 ст. 110 СК України);
  • батьківство щодо зачатої або народженої дитини визнане іншою особою (ч. ч. 3, 4 ст. 110 СК України);
  • за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини (ч. 4 ст. 110 СК України).

Чи існують обмеження щодо розірвання шлюбу в інших країнах?

Як вже зазначалось, процедура розлучення є досить поширеним процесом, тому у багатьох державах існує принцип свободи розірвання шлюбів.

Якщо проаналізувати правові системи держав, які допускають розлучення, то, залежно від вирішення ними питання рівності чоловіка та дружини щодо ініціювання ролучення, можна виділити такі групи:

  • Держави, в яких чоловік та дружина знаходяться в рівному становищі;
  • Держави, в яких чоловік перебуває в привілейованому становищі.

До першої групи відносяться більшість країн континентального права. До другої групи можемо віднести мусульмнські країни, зокрема Алжир, Йорданія, Сирія.

За законодавством різних держав може бути лише одна або декілька підстав для розірвання шлюбу. Так, у Німеччині та Великобританії розірвання шлюбу можливе тільки за умови встановлення факту його невідворотного розпаду. Мотивуючи своє спільне рішення про розлучення, подружжя не зобов’язане пред’являти докази такого розпаду шлюбних відносин. Однак на практиці такими доказами можуть бути: повне припинення шлюбних стосунків, безнадійність їх поновлення, тривале роздільне проживання подружжя.

У Франції Цивільний кодекс допускає три підстави для розір­вання шлюбу: взаємну згоду, припинення спільного сімейного життя та винну поведінку одного з подружжя. Австрійським законодавством передбачено, що розлучення допускається у двох випадках: нестабільності шлюбних стосунків та з інших причин.

Виходячи із вищезазначеного, хочу зауважити, що в законодавстві більшості країн передбачений відносно невеликий перелік підстав для розірвання шлюбу, але вони сформульовані таким чином, що під їх формулювання підпадають ті життєві обставини, які призвели до розлучення.

У деяких державах все ще існують певні обмеження щодо розірвання шлюбу. Так, розірвання шлюбу за взаємною згодою неможливе у Франції протягом перших шести місяців шлюбу.  Особливістю англійської правової системи стосовно розірвання шлюбу є те, що заява про розлучення не може бути подана, якщо з моменту укладення шлюбу не минуло трьох років. Тільки у випадках, коли вимога про розлучення ґрунтується на виключній жорстокості та аморальності відповідача, суд може прийняти до розгляду позов про розлучення і до спливу трирічного терміну. 

Щодо розлучення у США, то у цьому випадку визначальним є ценз осілості особи у певному штаті, який є необхідним для отримання права на подання позову про розірвання шлюбу, і який є різним згідно законів кожного штату (від 6 тижнів до 2 років). Таким чином, лише після спливу зазначених термінів у людини виникне право на подання позову до суду про розірвання шлюбу. Така розбіжність у строках, встановлених законодавством різних штатів, привела до того, що особи, які прагнуть якнайшвидше розірвати шлюб, переселяються з одного штату в інший (“розлучення способом переселення”).

Законодавство більшості мусульманських країн допускає розлучення за декількома положеннями, а саме за ініціативою чоловіка, який обов’язково повинен досягти повноліття та мати повний обсяг цивільної дієздатності, за взаємною згодою подружжя або за рішенням суду. Чоловік може у будь-який час за власним бажанням розлучитися з дружиною (Єгипет, Сирія, Ємен, Ірак, Йорданія). Правда, ряд мусульманських країн передбачають розлучення за взаємною згодою подружжя на підставі договору або рішення суду.

Щодо жінки у мусульманському праві, то їй надається значно менше підстав для розлучення, ніж чоловікові. Зокрема, жінка може вимагати розлучення, якщо її чоловік є відсутнім протягом 1-2 років, що приносить їй моральну шкоду, а також за взаємною згодою подружжя.  

Таким чином, право подружжя на розірвання шлюбу обмежується у англійській правовій системі протягом перших трьох років після укладення шлюбу, у Франції – протягом перших 6 місяців. У США, залежно від законодавства різних штатів, право особи на подання заяви про розірвання шлюбу обмежується цензом осілості. Щодо країн мусульманської правової системи, то обмеження на право розлучення стосується жінок. Хоч останнім часом у Лівані, державах Південно-Східної Азії, де проживають мусульманські громади, право звертатися до суду за розлученням надано тільки дружині.

Чи існують країни, в яких заборонене розірвання шлюбу?

Так, існують. Розірвання шлюбу заборонене у тих державах, де на формування їх правової системи вплинула католицька церква.

Конституція Ірландії забороняє приймати законодавство, яким дозволялося б розлучення. Також воно не передбачене законодавством Аргентини та Колумбії. 

Ще до недавнього часу розірвання шлюбу фактично було неможливим у Ватикані. Римо-католицька церква не визнає розлучень, навчаючи, що шлюб укладається навічно. Проте, для того, щоб розійтися, подружжя повинне анулювати шлюб та спробувати довести, що такий шлюб був недійсним від самого початку, тобто не відповідає вимогам церкви. Раніше анулювання шлюбу було заплутаним, дорогим і довгим процесом, який був недоступний багатьом католикам. Але за реформою Франциска ввели прискорену процедуру анулювання шлюбу, якщо обоє з подружжя не заперечують.

Цікавим фактом є те, що у країнах, де заборонено розлучатися або процедура розірвання шлюбу є надто складною, особи намагаються знайти шляхи обходу закону, який забороняє розлучення. Наприклад, подружня пара виїхала із Парагваю в іншу країну, набула там громадянство, розлучилася та повернулась до Парагваю і набула повторно громадянство країни. Таким чином, вони обійшли заборону розлучення в Парагваї.

У результаті проведеного аналізу можна зробити висновки про актуальність цієї теми. Законодавче регулювання потребує подальшого вдосконалення, особливо і тій частині, що стосується певних обмежень на розірвання шлюбу або взагалі заборони на розлучення.