Чи можуть заборони у КЗпП України вважатися гарантією захисту прав жінок? - Jurfem

Чи можуть заборони у КЗпП України вважатися гарантією захисту прав жінок?

Резюме. У даному матеріалі йдеться про законодавчі заборони щодо залучення жінок до робіт у нічний час та виконання надурочних (понаднормових) робіт, направлення у відрядження, як форми обмежень права на працю та вид дискримінації. Виявлено окремі законодавчі прогалини та проаналізовано актуальні законодавчі пропозиції, спрямовані на їх вирішення.

Коротко про проблему

Кожне нове скликання Верховної Ради України намагається внести зміни у трудове законодавство, а саме прийняти новий Трудовий кодекс, який на відміну від Кодексу законів про працю України (далі -КЗпП України) буде у більшій мірі забезпечувати права працівників/-ць. Проте, станом на сьогодні у нас залишається діючий КЗпП України, прийнятий ще 10.12.1971 року, з подальшим внесенням численних правок.

Історичний період, у який був прийнятий даний нормативно-правовий позначився і на гарантіях на ринку праці, які пропонував на той час КЗпП у частині захисту прав жінок із дітьми. Зокрема, заборону залучення до робіт у нічний час та виконання надурочних (понаднормових) робіт, направлення у відрядження, переведення на легшу роботу, заборону звільнення та зниження заробітної плати та інші.

Однак, деякі з цих гарантій, можуть стати підставою для дискримінації жінок, зокрема норми що забороняють застосування праці жінок на деяких видах робіт (ст.174 КЗпП України), залучення жінок до роботи у нічний час (ст.175 КЗпП України), залучення до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні і направлення у відрядження вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років (ст.176 КЗпП України).

Пряме застосування цих норм порушує право жінок на працю, яку вони вільно обирають, обмежує доступ жінок до робіт, за які передбачена додаткова оплата праці, а також може дискримінувати жінок у кар’єрному та професійному зростанні.

Відповідно до статті 186-1 КЗпП України ці гарантії поши­рюються також на чоловіків-батьків, але лише на тих, “які виховують дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі)”.

У статті 2-1 КзПП України передбачено, що: забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров’я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов’язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об’єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов’язаними з характером роботи або умовами її виконання».

У Преамбулі Конвенції з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок зазначено, що держави-учасниці Конвенції усвідомлюють, що для досягнення цілковитої рівності чоловіків і жінок треба змінити традиційну роль як чоловіків, так і жінок у суспільстві та у сім’ї.

У 2021 році було внесено низку змін у законодавство щодо відпусток по догляду за дитиною, якими певною мірою урівняли в правах чоловіків та жінок – працівників із сімейними обов’язками. Зокрема, мова йде про відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Відповідний закон був прийнятий Верховною радою України 15.04.2021 року.

Водночас, коли батьки, які мають дитину до трьох років, працюють, стаття 176 КЗпП України забороняє роботодавцю відправляти у відрядження матір дитини, незважаючи на те, що вона не перебуває у відпустці по догляду за дитиною, та дозволяє відправляти у відрядження батька дитини.

Та ж стаття забороняє жінкам, які мають дітей до трьох років працювати у нічний час, виконувати понадурочні роботи і працювати у вихідні дні, хоча оплата праці  у вихідні дні та при виконанні роботи у нічний час є вищою, відповідно до статті 107 та 108 КЗпП України.

Такий підхід законодавця дискримінує як чоловіків, так і жінок, ще більше підсилює існуючі в суспільстві стереотипи про те, що догляд за дітьми є виключно жіночим обов’язком.

Відповідно до Закону «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», державна політика щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків спрямована, зокрема, на «забезпечення рівних можливостей жінкам і чоловікам щодо поєднання професійних та сімейних обов’язків; підтримку сім’ї, формування відповідального материнства і батьківства». Крім цього, вказаний Закон передбачає, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції «створюють умови для поєднання жінками і чоловіками професійних і сімейних обов’язків», та зобов’язує роботодавців «забезпечувати жінкам і чоловікам можливість суміщати трудову діяльність із сімейними обов’язками».

Європейська соціальна Хартія гарантує Право працівників із сімейними обов’язками на рівні можливості та рівне ставлення до них (ст. 27):

З метою забезпечення здійснення права працюючих чоловіків та жінок із сімейними обов’язками на рівні можливості та рівне ставлення до них, а також між такими працівниками та іншими працівниками Сторони зобов’язуються:

  1. вживати належних заходів для того, щоб:
  2. a) працівники із сімейними обов’язками мали можливість влаштовуватися на роботу і працювати, а також повертатися до роботи після відсутності, зумовленої такими обов’язками, включаючи заходи у галузі професійного орієнтування та підготовки;
  3. b) враховувати їхні потреби у тому, що стосується умов прийняття на роботу та соціального забезпечення;
  4. c) створити або розширити мережу державних чи приватних служб, зокрема закладів з догляду за дитиною удень та інших форм догляду за дитиною;
  5. забезпечити обом батькам можливість отримувати в період після відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами відпустку з догляду за дитиною, тривалість та умови якої мають визначатися національним законодавством, колективними договорами або практикою;
  6. забезпечити, щоб сімейні обов’язки як такі не були поважною причиною для звільнення.

Таким чином, норми КЗпП України, які забороняють застосування праці жінок на деяких видах робіт (ст.174 КЗпП України), залучення жінок до роботи у нічний час (ст.175 КЗпП України), залучення до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні і направлення у відрядження вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років (ст.176 КЗпП України) є дискримінаційними по відношенню до працівників із сімейними обов’язками.

Назустріч гендерно-чутливому трудовому законодавству

17 вересня 2021 року у Верховній раді України був зареєстрований законопроєкт №6069, в обговоренні якого брали участь експертки Аналітичного центру «ЮрФем», «Проект Закону про внесення змін до Кодексу законів про працю України щодо недискримінації вагітних жінок та інших осіб, які здійснюють догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку». Даним законопроєктом передбачається внести зміни  у статтю 176 КЗпП України та викласти її у наступній редакції:

«Стаття 176. Заборона залучення до нічних, надурочних робіт, робіт у вихідні дні і направлення у відрядження

Не допускається залучення до робіт у нічний час вагітних жінок. Не допускається залучення до робіт у нічний час матері, батька або інших законних представників дитини до досягнення дитиною трирічного віку, без їхньої письмової згоди.

Не допускається залучення до надурочних робіт і робіт у вихідні дні та направлення у відрядження вагітних жінок, а також матері, батька або інших законних представників дитини до досягнення дитиною трирічного віку, без їхньої письмової згоди».

Пропоновані зміни надають можливість матері, батьку чи іншим законним представникам дитини, яка не досягли трирічного віку самостійно приймати рішення щодо роботи у нічний час та у вихідні дні, щодо виконання надурочних робіт, а також щодо того, чи їздити у відрядження.

Норма права, яка дає право вибору, може свідчити про забезпечення рівних прав та можливостей, а також надання гарантій працівникам/-цям, які мають дітей до трьох років.

У той же час, варто відмітити, що прийняття законопроєкту  6069 є лише одним із кроків до гендерно-чутливого трудового законодавства, адже залишаються дискримінаційними норми статті 174 та 175 КЗпП України, які містять прямі заборони на працю жінок у нічний час та застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню).

Такі заборони призводять до неофіційного працевлаштування жінок на таких видах робіт, відповідно до відсутності гарантій у соціальному захисті та оплаті праці, а відповідно потребують змін, у частині надання права вибору кожній жінці.