Чи здатна Україна надати мігранткам, біженкам та шукачкам притулку допомогу та захист від гендерно-обумовленого насильства? Частина 2 - Jurfem

Чи здатна Україна надати мігранткам, біженкам та шукачкам притулку допомогу та захист від гендерно-обумовленого насильства? Частина 2

Аналітичний центр ЮрФем пропонує Вашій увазі другу частину буде проаналізовано доступ постраждалих від гендерно-обумовленого насильства жінок з числа мігранток, шукачок захисту та біженок до медичних та соціальних послуг. Проблеми цих жінок все ще залишаються невидимими для українського суспільства. Окрема увага таким категоріям жінок приділяється і у Стамбульській конвенції, адже при відсутності документів захистити себе від гендернообумовленого насильства стає майже неможливо.

Читайте першу частину матеріалу, де мова йшла про законодавче забезпечення прав таких категорій осіб. 

Авторка – Євгенія Мелеш

Доступ до медичних та соціальних послуг

Медичні послуги

«Ґендерне насильство серйозним чином впливає на всі складові здоров’я жінки: сексуальне, репродуктивне, душевне і психічне здоров’я. Наслідки ґендерного насильства можуть проявлятися негайно в гострій формі, а можуть стати хронічними і виявлятися протягом тривалого часу. Мало того, наслідки травми можуть даватися взнаки протягом довгого періоду часу вже після того, як насильство припинилося. Чим серйозніший рівень насильства, тим сильніший його вплив на жіноче здоров’я»[1].

В результаті розпочатої медичної реформи, право на медичне обслуговування нарівні із громадянами України згідно ст.11 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», залишилося тільки в іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також у осіб, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту. Так, згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення»[3] у межах програми медичних гарантій держава  гарантує громадянам, іноземцям, особам без громадянства, які постійно проживають на території України, та особам, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, повну оплату за рахунок коштів Державного бюджету України необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів, пов’язаних з наданням:

1) екстреної медичної допомоги;

2) первинної медичної допомоги;

3) вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги;

4) третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги;

5) паліативної медичної допомоги;

6) медичної реабілітації;

7) медичної допомоги дітям до 16 років;

8) медичної допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами.

Як випливає з ч.2 ст.4 цього ж Закону шукачі притулку втратили право на безкоштовне медичне обслуговування, надання ж екстреної медичної допомоги підлягає подальшому відшкодуванню шукачем притулку.

Більше того, згідно результатів згаданої вище спільної оцінки потреб біженців, шукачів притулку та внутрішньо-переміщених осіб «кілька осіб, офіційно зареєстрованих органами з питань надання притулку, висловили низьку поінформованість про те, як вони можуть отримати доступ до медичних послуг. Деякі групи відзначали мовний бар’єр у спілкуванні з лікарями, а також дискримінаційні практики, які застосовуються деякими лікарями, які змушують їх чекати в черзі довше, ніж інші пацієнти. Крім того, шукачі притулку без документів, підтвердили, що вони взагалі не мають доступу до медичної допомоги, що може призвести до серйозних наслідків» (Звіт про результати проведеної в 2019 році спільної оцінки потреб біженців, шукачів притулку і внутрішньо переміщених осіб в Україні)

Жінки-мігрантки без документів та жінки, які шукають притулку і потребують спеціалізованої медичної допомоги, особливо в сфері репродуктивного здоров’я, не можуть її отримати безкоштовно, деякі з них навіть не знають, куди саме вони можуть звернутися за такою допомогою.

Рекомендація: внести зміни до законодавства і включити шукачів притулку до переліку осіб, які мають право на безкоштовну екстрену та первинну медичну допомогу. Передбачити в законодавстві можливість отримання жінками та дівчатами з числа мігрантів без документів та шукачів притулку, які потерпіли від сексуального насильства чи будь-якого насильного медичного втручання, безкоштовної спеціалізованої медичної допомоги, зокрема з репродуктивного здоров’я.

Соціальні послуги

Жінки-біженки та жінки, які шукають притулку і перебувають у складних життєвих обставинах, мають право на отримання базових соціальних послуг згідно Закону України «Про соціальні послуги» від 17.01.2019 року, однак такого права не мають жінки-мігрантки без документів. Через те, що збір інформації про отримані соціальні послуги не ведеться належним чином, – відсутні і дані про те, скільки жінок-біженок та шукачок притулку змогли отримати передбачені законодавством послуги.

Однак, мало передбачити право на отримання таких послуг в Законі. Такі послуги і реальний доступ до них необхідно ще створити, а також передбачити законодавчу можливість отримання таких послуг жінками-мігрантками, які не мають документів і є постраждалими від гендерно-обумовленого насильства. Ратифікація Стамбульської Конвенції надасть змогу отримати потужну фахову підтримку міжнародних організацій та експертів по створенню соціальних притулків для жінок, які постраждали від насильства, спеціалізованих служб підтримки.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України 27 грудня 2017 року №987-р було створено 3 центри соціальної інтеграції біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту в м. Києві, м. Одеса та м. Харків. Положенням про центр соціальної інтеграції визначено мету, завдання та функції центру, до яких окрім сприяння в соціальній інтеграції та адаптації, зокрема, віднесено  і допомогу біженцям та особам, які потребують додаткового або тимчасового захисту, у захисті від будь-яких форм експлуатації, психічного, фізичного та інших видів насильства, порушених прав, честі та гідності, а також правову допомогу та консультації з питань відновлення документів, працевлаштування.

Насправді, виглядає цілком логічним, що такий центр, який матиме спеціально підготовлених соціальних працівників, психологів, перекладачів за потреби, інших  фахівців, може надавати таку допомогу. Однак, після аналізу змісту даного Положення не до кінця зрозуміло, в чому саме полягатиме «допомога… у захисті», чи включатиме вона надання соціальних послуг, таких як надання притулку, соціальний супровід, соціальну адаптацію, консультування, та інших, а також не зрозуміло, чому така допомога згідно норм даного Положення не передбачена і для шукачів захисту, а тільки для визнаних біженців.  Адже допомога саме на початковому етапі – від прибуття в країну і вступу у процедуру отримання притулку допомагає уникнути повторної травматизації, вчасно отримати психологічну, медичну, соціальну та інші види допомог, почувати себе в безпеці.

 

 

Рекомендація: варто переглянути зміст даного типового положення і чітко прописати яку допомогу такий центр надаватиме, чіткий перелік соціальних та інших послуг, а також передбачити можливість отримання таких послуг і захисту не тільки визнаними біженцями, але шукачами притулку, які тільки вступили в процедуру отримання захисту. Внести зміни до Закону України «Про соціальні послуги» і передбачити право на отримання базових соціальних послуг жінками-мігрантками без документів.  

Окрім згаданих вище викликів, жінки-мігрантки, жінки, які шукають притулку, та жінки- біженки в Україні стикаються з багатьма іншими проблемами, такими,  як відсутність реальної і ефективної соціальної інтеграції, відсутність державних мовних курсів, відсутність доступу до офіційного працевлаштування шукачами притулку через необхідність отримання дозволу на застосування праці іноземців, множинні форми дискримінації, низький рівень позитивних рішень за заявами про надання статусу біженця чи додаткового захисту, відсутність законодавчої можливості натуралізації для тих, хто отримав додатковий захист.

Ратифікація ж Стамбульської Конвенції надасть змогу запровадити гендерно-чутливі умови і процедури прийому шукачів притулку, мігрантів, гендерно-чутливе тлумачення підстав переслідування для отримання статусу біженця, надати доступ постраждалим від гендерно-обумовленого насильства до медичної, соціальної, психологічної та іншої необхідної допомоги.

 

Такі заходи мають допомогти знизити ризики виникнення різних форм насильства під час процедури отримання притулку, уникнути повторної травматизації, отримати доступ до послуг і допомоги всіма жінками та дівчатами, які потерпіли від насильства, незалежно від їхнього міграційного статусу, уникнути повернення в ситуацію повторного насильства.

Матеріал підготовлений Аналітичним центром “ЮрФем”

Читайте також:

Медіація в справах щодо домашнього насильства в контексті Законопроєктів «Про медіацію»

Гендерні аспекти відпусток по догляду за дитиною, якщо мати працює адвокаткою чи нотаріусом 

Захист від насильства і сексуальних домагань: чи передбачені механізми у законодавстві про працю?

Гендерні аспекти оплати праці

Дистанційна робота vs Coronavirus

Чому українській судовій, правоохоронній та юридичній спільноті необхідна Стамбульська конвенція?

Підходи до регулювання сурогатного материнства

Сурогатне материнство: що маємо в Україні сьогодні?

Сурогатне материнство: бути чи не бути?

Сурогатне материнство: етичні аспекти