Окремі аспекти проблематики невизнання дитини, яка стала свідком домашнього насильства, постраждалою - Jurfem

Окремі аспекти проблематики невизнання дитини, яка стала свідком домашнього насильства, постраждалою

На мою думку, в сучасному світі, мабуть, немає такої родини, де б не траплялися якісь конфлікти, суперечки або ж побутові сварки, адже у людей можуть бути різні погляди та уявлення. Проте конкретно домашнє насильство не стосується розбіжності у поглядах, і за своєю природою не є сімейним конфліктом. Домашнє насильство – це один із найчастіших правопорушень адміністративного або ж кримінального характеру, які вчиняються в окремих родинах України практично щодня. Та все ж соціальний тиск такий потужний, що багато постраждалих  сприймають насильство як щось цілком нормальне і невідворотне явище в їх житті. Саме через це особи, які постраждали від домашнього насильства, зазвичай не повідомляють про нього у жодні відповідні установи та не просять допомоги, бо як то кажуть не хочуть «виносити сміття із хати» з метою зберегти «сім’ю».  Інших потерпілих, які знайшли в собі силу та мужність звернутися по допомогу до органів влади, інколи відсилають назад, не сприймаючи їх серйозно.

Відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 7 грудня 2017 року домашнє насильство – діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. І, зазвичай, домашнє насильство включає такі основні ознаки:

  • насильство завжди здійснюється за попереднього наміру, тобто умисно.Це означає, що особа, яка вчинила насильство, усвідомлювала або повинна була усвідомлювати характер вчинюваних нею дій або бездіяльності, передбачала або могла передбачити (виходячи з її фізичного і психічного стану) можливість настання таких шкідливих наслідків, як заподіяння моральної шкоди, шкоди фізичному або психічному здоров’ю іншого члена сім’ї;
  • перевага сил кривдника у порівняні із постраждалою особою. Найчастіше люди, які вчиняють насильство, мають певні переваги – це може бути вік, фізична сила, економічно вигідніше положення тощо;
  • дії порушують права і свободи особи.Кривдник завжди намагається контролювати постраждалу особу, тим самим обмежуючи/порушуючи права та свободи;
  • насильницькі дії спричиняють шкоду (фізичну, психологічну, економічну чи сексуальну) іншій особі.Наслідком від насильницької дії завжди є шкода – це можуть бути і матеріальна втрата (вкрадені гроші, відібрана частина спільно заробленого майна), і ушкодження (синці, переломи), і погіршення емоційного стану (сором, страх, пригнічення).

Найчастіше на гарячу лінію звертаються з комплексними випадками насильства. 75% дітей та підлітків, які звертаються на гарячу лінію – дівчата. За минулий рік драматично зросла кількість звернень щодо сексуального насильства над дітьми. За даними Генеральної прокуратури України та Національної поліції України, за 2020 рік році порівняно з 2019 роком на 32% зросла кількість звернень про факти вчинення домашнього насильства і становила 208 748 заяв. З них 87 % надійшли від жінок, 11 % – від чоловіків і 2 % – від дітей. Діти-свідки домашнього насильства були ідентифіковані судом у 25 % вироків і лише в 6 % справ їх визнали потерпілими. Дуже часто зі змісту вироку не можна встановити вік дитини. У 75 % випадків взагалі не згадується про присутність під час вчинення домашнього насильства будь-якого свідка, зокрема й дитини.

Також, з жовтня 2020 року по березень 2021 року проводився Моніторинг на Національній гарячій лінії для дітей та молоді. В ньому взяли участь 133 добровольці. Його метою було з’ясувати ефективність реагування державних органів на випадки домашнього насильства, від якого страждають діти. Стало очевидним, що фізичне насильство є найпоширенішим і про нього казали 52% опитаних. Лише 50% опитаних звернулися до поліції, 24 особи повідомили, що поліція не відреагувала на факт домашнього насильства щодо дитини. У деяких випадках поліція прийняла заяву, але не повідомила інформацію у службу у справах дітей. Лише 6 осіб звернулися до суду з приводу обмежувального припису де окремі заходи стосувалися дитини. Лише 17% зверталися до служби у справах дітей. 5 осіб з дітьми звернулися до притулків. 7 осіб звернулися до медичних установ щодо факту насильства над дитиною.

Зазвичай, дитина ніби залишається невидимою для правоохоронної системи під час реагування на випадки домашнього насильства, та й у більшості випадків поліція навіть і не включає цей факт до протоколу. Така ситуація, як на мене, ставить під сумнів ефективність алгоритму протидії та запобіганню домашньому насильству в цілому, який покладений на низку органів та установ. Зокрема, підтверджує проблему ідентифікації постраждалих від домашнього насильства дітей і Галина Федькович, адвокатка, головна юрисконсультка Центру «Жіночі перспективи» з якою ми, власне, обговорювали цю тему.  «Переважна більшість жінок які до нас звертається – це жінки з дітьми. Але якщо взяти статистику поліції по складеним протоколам – можна подумати, що від домашнього насильства потерпають тільки бездітні жінки, бо кількість постраждалих дітей становить лише близько 10% від загальної кількості випадків. Так не буває. Це означає, що не виконується норма законодавства, за якою дитина-свідок насильства автоматично стає постраждалою», – наголосила вона. Я також вважаю, що якщо в сім’ї мало місце домашнє насильство, і як мінімум одна неповнолітня дитина стала його свідком, то вона повинна бути ідентифікована як постраждала незалежно від факту особистого звернення, навіть якщо звернулася до поліції її мати чи інші особи.

І до, і під час пандемії діти є «невидимими» постраждалими від домашнього насильства. Ідентифікація дітей-свідків як дітей, постраждалих від домашнього насильства, у більшості випадків не здійснюється ні судом, ні самими заявниками та правоохоронними органами. Під час розгляду справ про видачу обмежувального припису дитину було визнано постраждалою особою від домашнього насильства лише у 5 % справ, а в кримінальних справах (ст. 126-1 КК України) діти-свідки домашнього насильства були ідентифіковані судом у 25 % вироків і тільки в 6 % справ їх визнали потерпілими.

Як приклад, у судовій справі № 944/1222/21 від 12 травня 2021 року суддя Яворівського районного суду Львівської області посилаючись на малозначність вчиненого адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КпАП України звільнив кривдника від адміністративної відповідальності попри те, у постанові було зазначено, що ОСОБА_1 вчинив відносно дружини домашнє насильство, а саме: обзивав нецензурною лайкою в присутності малолітньої дитини, чим могла бути завдана шкода психічно здоров’ю потерпілої. Як бачимо, у цьому випадку яскраво проілюстрована прогалина роботи правоохоронних органів під час складання протоколу на факт реагування вчинення домашнього насильства. У судовій справі № 944/2449/21 від 6 липня 2021 року Яворівського районного суду Львівської області  відображена аналогічна ситуація, де не було зафіксовано неповнолітню дівчинку як постраждалу, хоча чітко вказано у постанові «погрожував фізичною розправою в присутності неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , 2007 року народження, внаслідок чого могла бути завдана шкода психічному здоров’ю потерпілої.

Діти найчастіше наражаються на більшу небезпеку стати потерпілими від домашнього насильства, якщо вони живуть в ситуації насильства. Також перенесений у дитинстві досвід домашнього насильства чинить негативний вплив на майбутнє життя, адже вони більш схильні до ризику щодо цілого ряду емоційних і поведінкових проблем, включаючи тривогу, депресію, погані успіхи в школі, низьку самооцінку тощо. Начальник відділу організації превентивної роботи управління ювенальної превенції Департаменту превентивної діяльності Національної поліції Костянтин Шеремет зазначає, якщо чоловік скоїв насильство щодо дружини і дитина це бачить, то важливо, щоб при складанні адміністративного протоколу в ньому зазначалося, що дитина була свідком домашнього насильства. Так, це важко зафіксувати. Постає питання якості збору доказової бази. Але двічі особа не може бути притягнута до відповідальності за один і той же факт насильства. Це ж не друге домашнє насильство, а те саме. Наявність дітей при скоєнні домашнього насильства є обтяжуючою обставиною. Тобто, такий кривдник може отримати в якості покарання не штраф чи громадські роботи, а адміністративний арешт. Якщо дитина була свідком домашнього насильства, а протокол складено щодо кривди відносно іншого члена сім’ї, поліцейські все одно повинні протягом 1 доби повідомити службу у справах дітей про такий випадок.

Проблематичність даного питання також полягає у тому, що коли дитина не фіксується поліцією у протоколі як постраждала від домашнього насильства, це ускладнює процес винесення судом обмежувального припису, зокрема в пункті обмеження спілкування кривдника з постраждалою дитиною. Адже коли діти проживають з матір’ю, суддя виносить обмежувальний припис тільки на жінку, а кривдник маніпулює дитиною. Для суду, на жаль, не є очевидною інформація про те, що дитина – свідок насильства, і ця дитина – також постраждала. Діти бачать, як батько залякує матір, погрожує їй фізичною розправою чи вбивством, тому вони також потребують захисту. І, відповідно, обмежувального припису від батька. У справі № 336/7757/21 від 28 жовтня 2021 року розглянутої Шевченківським районним судом м. Запоріжжя зазначено, що потерпіла хотіла щоб суд виніс обмежувальний припис щодо неї та її малолітнього сина. Однак суддя задовольнив вимогу частково, винісши припис на 6 місяців тільки відносно заборони наближатись, розшукувати та спілкуватись з жінкою. Переслідування, залякування, побої та прогнання з місця проживання в цій справі – а суд не побачив необхідності захистити дитину.

Підсумувавши все вище сказане, варто зазначити, що насильство над дітьми та домашнє насильство в цілому є глобальною проблемою не лише в нашій країні, а й багатьох інших країнах світу. Це завдає серйозної шкоди для повноцінного здорового розвитку і соціалізації дитини, загрози життю та здоров’ю. Небезпека такого виду насильства полягає в тому, що прояви насильницьких дій та жорстокості з боку рідних людей по відношенню до дітей руйнують таким чином не лише гармонію і злагоду в сімейному колі, але й виступають однією із передумов провокування вчинення правопорушень серед підростаючого покоління. Тому насильство в сім’ї є проблемою, яка потребує вирішення на рівні не лише сім’ї, а й держави та неурядових організацій. Адже від фізичного та духовного здоров’я і благополуччя сім’ї залежить стабільність і розвиток держави і суспільства в цілому.

Завантажити додаток-пам’ятку від авторки можна тут.