Особливості відповідальності за домашнє насильство в умовах воєнного стану - Jurfem

Особливості відповідальності за домашнє насильство в умовах воєнного стану

На тлі військової агресії росії проти України щоденно з різних інформаційних джерел ми чуємо інформацію про хід війни, про наші досягнення в ній, а також про інші обставини, які нерозривно пов’язані з воєнним станом в нашій країні.  Незважаючи на запроваджений воєнний стан та зосередження уваги всієї світової спільноти на обставинах цієї війни, злочинність продовжує існувати в нашій державі попри воєнні дії. Одним із злочинів, який залишається невидимим зараз, є ґендерно-обумовлене насильство, а саме домашнє насильство, яке має тенденцію до загострення в умовах збройного конфлікту. Натомість практика повідомлення про насильство до правоохоронних органів серед потерпілих може не бути  поширеною через об’єктивні перешкоди, які закономірно пов’язані з воєнним станом. До прикладу, коли мова йде про насильство, яке має місце всередині сім’ї та вчиняється в умовах воєнного стану, то потерпіла може зіштовхнутися з обмеженнями, які пов’язані зі збройним конфліктом в частині отримання захисту, а тому держава повинна не ігнорувати випадки насильства та надавати вчасну допомогу потерпілій, незважаючи на воєнний стан в державі. В умовах воєнного стану вчинення таких злочинів як домашнє насильство, сексуальне насильство тощо, на нашу думку, повинно безумовно розглядатися як жорстоке поводження до людини у розумінні статті 3 Європейської конвенції, зважаючи на вразливий стан людини та явну небезпеку. З огляду на це, вважаємо за потребу проаналізувати особливості притягнення в умовах воєнного стану осіб до кримінальної відповідальності за вчинення правопорушень пов’язаних з насильством, відповідальність за які передбачена в низці статей Кримінального кодексу України. Так, п. 11 ч. 1 ст. 67 Кримінального кодексу України відносить вчинення злочину з використанням умов воєнного стану до обставин, які обтяжують покарання. Оскільки воєнний стан – це особливий правовий режим, який запроваджено в Україні внаслідок збройної агресії, необхідності захисту територіальної цілісності нашої держави, то використання такого режиму для полегшення вчинення злочинів відноситься до обтяжуючих обставин, що впливає на вид та розмір покарання.  Водночас варто звернути увагу на те, що в розумінні КК України обтяжуючою обставиною буде вчинення злочину не у період дії воєнного стану, а вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.  До прикладу, у період повітряної тривоги, коли люди намагаються якомога швидше сховатись в укриття, а відповідні державні органи влади працюють у посиленому режимі, особа умисно використовує такий час для полегшення вчинення будь-якого виду правопорушення. В цій ситуації особа, заздалегідь знаючи про зайнятість пересічних людей та компетентних органів влади, користуючись обставинами, які зумовлені воєнним станом, можливою панікою людей, умисно вчиняє злочинні дії.  А тому вчинення будь-якого злочину за таких умов буде трактуватися як вчинення його з використання умов воєнного стану та надаватиме право суду призначити суворіше покарання з урахуванням цієї обтяжуючої обставини.  Водночас станом на сьогоднішній час в законодавстві України відсутня вироблена судова практика щодо застосування такої обтяжуючої обставини як вчинення злочину з використанням умов воєнного стану для кваліфікації кримінальних правопорушень, зважаючи на те, що Україна вперше після незалежності опинилася у повноцінній війні.  Тому сьогодні залишаються відкритими та дискусійними чимало питань, пов’язаних із застосування обтяжуючої обставини, передбаченої п. 11 ч. 1 ст. 67 КК України, зокрема:
  • які умови вітчизняне кримінальне законодавство України буде відносити до вчинення злочину з використання умов воєнного стану;
  • чи можна вважати обтяжуючою обставиною вчинення злочину з використання умов воєнного стану, якщо таке правопорушення вчинене в регіоні, де не відбуваються бойові дії чи навпаки норма також буде поширюватися на злочини, які вчинені в регіонах, де йдуть активні бойові дії тощо. 
У зв’язку з тим, що вчинення злочину з використанням умов воєнного стану не є тотожним вчиненню злочину у період дії воєнного стану, на практиці довести існування цієї обтяжуючої обставини при кваліфікації кримінальних правопорушень є доволі складно.  Зважаючи на таку проблему, Верховна Рада прийняла низку законів задля посилення кримінальної відповідальності за мародерство та за злочини проти основ національної безпеки України, які вчинені в умовах дії режиму воєнного стану. Насильство (незалежно від його прояву) вражає психологічний та емоційний стан здоров’я людини, який в умовах війни є ще більш вразливим, тому особа, яка користується таким періодом та вчиняє такий злочин в умовах воєнного стану, підлягає посиленій кримінальній відповідальності за такі дії.  У випадку вчинення особою будь-якого виду насильства з використання умов воєнного стану, такі дії можуть належати до обставин, що обтяжують покарання, залежно від того, в яких умовах та обставинах вони вчинялися, а покарання може буде призначено в межах санкції, яка встановлює максимальний розмір покарання за відповідне кримінальне правопорушення. До прикладу, за вчинення домашнього насильства санкція статті 126-1 Кодексу встановлює відповідальність в межах громадських робіт на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до п’яти років, або позбавлення волі на строк до двох років. Відтак у випадку вчинення домашнього насильства з використанням умов воєнного стану, яке підлягатиме кваліфікації за статтею 126-1 КК України, суд вправі призначити максимальний розмір покарання у виді позбавлення волі, що регламентовано санкцією цієї норми.  Передусім обов’язок з’ясувати, чи вчинено відповідне кримінальне правопорушення за наявності обставин, які обтяжують покарання, лежить на правоохоронних органах, які відкривають кримінальне провадження та здійснюють досудове розслідування. Так, ч. 2 ст. 9 КПК України передбачає, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень. Разом з тим, призначення судом покарання в межах максимальної санкції за вчинення відповідного кримінального правопорушення в умовах воєнного стану є правом суду, а не його обов’язком, що вбачається з наступного. Так, п. 5, 6, ч. 1 ст. 368 КПК України передбачає, що, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити поміж іншого такі питання: чи є обставини, що обтяжують або пом’якшують покарання обвинуваченого, і які саме; яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому і чи повинен він її відбувати, які обов’язки слід покласти на особу в разі її звільнення від відбування покарання з випробуванням. З огляду на цю норму можна дійти до висновку, що суд повинен призначити покарання з урахуванням обставин, які обтяжують покарання, але не зобов’язаний призначати таке покарання в межах максимальної санкції статті. На підставі проведеного аналізу ми можемо дійти до висновку про те, що вчинення насильства незалежно від його прояву та конфігурації з використання умов воєнного стану тлумачиться як обставина, яка обтяжує покарання, та надає право суду призначити суворіше покарання у порівнянні із мирним часом.  Водночас все ще залишається відкритим застосування такої обтяжуючої обставини до кваліфікації кримінальних правопорушень з огляду на наявність чималої кількості практичних питань пов’язаних із сферою дії цієї норми, що свідчить про потребу удосконалення вітчизняного кримінального законодавства шляхом посилення кримінальної відповідальності за злочини пов’язані з насильством, які вчинені в умовах воєнного стану.  Загалом, насильство в умовах війни набирає нових форм прояву, стає ще більш жорстокішим, але через наявність інших завдань, пов’язаних війною, таке явище як домашнє насильство стає менш помітним, а потерпілі залишаються незахищеними. Водночас за жодних обставин насильство не може бути виправданим, а тому існує потреба ефективно реагувати на таке явище, вчасно надавати потерпілим допомогу, попри воєнний стан в державі. Читайте також: Відповідальність за “домашнє насильство” (ст.126-1 КК України): судова практика Публікації на тему сімейних правовідносин – за посиланням. Огляд законопроєкту 2689, який передбачає кримінальну відповідальність за воєнні злочини в Україні нші матеріали на тему війни росії проти України тут.

Цей матеріал розроблений авторкою для сайту Асоціації жінок-юристок України “ЮрФем”. Зміст цього матеріалу є позицією авторки і не обов’язково відображає позицію Асоціації жінок-юристок України “ЮрФем”.