Підходи до регулювання сурогатного материнства - Jurfem

Підходи до регулювання сурогатного материнства

Вступ до проблеми.

У сучасному світі існують протилежні позиції щодо законодавчої регламентації сурогатного материнства. У рішенні ЄСПЛ  у справі «Labassee v. France»  зазначається, що кожна держава може самостійно вирішувати питання про дозвіл або заборону сурогатного материнства на її території.

Тому це питання регулюється на рівні національного права держав, що часто стає причиною колізій та затягування судових процесів, зважаючи на те, що у відносини сурогатного материнства можуть вступати громадяни різних держав, особи без громадянства.

Прикладом такої колізії може слугувати ситуація, яка мала місце в Україні в 2015 році: українська сурогатна матір народила дитину після штучного запліднення із використанням генетичного матеріалу німецької подружньої пари. Батьками такої дитини органами влади в Україні була зареєстрована німецька подружня пара. Проте під час реєстрації дитини у Німеччині матір’ю дитини відповідно до німецького законодавства була зазначена сурогатна матір, оскільки сурогатне материнство у Німеччині заборонено законом.  

На практиці існують наступні підходи до регулювання сурогатного материнства в окремих державах:

  • абсолютна заборона.
  • дозволено.
  • дозволено, але існують законодавчі обмеження.
  • не врегульовано законом
Що таке сурогатне материнство? 

Сурогатне (допоміжне) материнство є допоміжною репродуктивною технологією, тобто способом, який використовується при лікуванні безпліддя, за допомогою якого деякі етапи запліднення (наприклад, отримання статевих клітин або ембріонів) відбуваються поза межами організму людини.

На практиці виділяють два види сурогатного материнства:

  1. Повна (гестаційна) сурогатність, що полягає у перенесенні ембріона від подружжя у матку сурогатної матері.
  2. Часткова (гендерна) сурогатність, змістом якої є використання яйцеклітини сурогатної матері. У такому випадку існує біологічний зв’язок плода із сурогатною матір’ю. Цей вид в більшості держав вважається неетичним, а тому – заборонений.

Нижче йтиметься про повну (гестаційну) сурогатність.

За своїм медичним змістом сурогатне материнство (інша назва якого – екстракорпоральне запліднення) полягає у перенесенні ембріона, який отриманий в результаті запліднення яйцеклітини біологічної матері спермою біологічного батька, в порожнину матки іншої жінки та виношування дитини такою жінкою.  

У відносини сурогатного материнства вступає з одного боку виконавиця – surrogate mother (жінка, яка вагітніє з метою виносити та народити біологічно чужу їй дитину), та, з іншого боку, замовники – intended parents (генетичні батьки, яким після народження потенційно буде віддана на виховання така дитина). Замовники юридично визнаються батьками такої дитини. Відповідно, сурогатна матір не матиме генетичного зв’язку з дитиною.

Такі послуги можуть надаватися як на оплатній – комерційне сурогатне материнство, так і на безоплатній основі – некомерційне сурогатне материнство.

Сурогатна матір згідно позиції ВООЗ, яка була висловлена у Женеві в 2001 році, є гестаційним кур’єром, – жінкою, у якої вагітність наступила в результаті запліднення ооцитів, що належать третій стороні, сперматозоїдами, що належать третій стороні. Вона виношує плід з тією умовою або договором, що батьками народженої дитини буде одна або обидві людини, чиї гамети використовувалися для запліднення. У даному визначенні не використовуються слова «мати» або «батьки», що свідчить про договірний характер відносин між замовниками та виконавицею.

Таким чином, ознаками сурогатного (гестаційного) материнства є:

  • Договірні відносини виникають між подружжям та жінкою, яка виступатиме у цих відносинах сурогатною матір’ю.
  • Використання генетичного матеріалу замовників.
  • Наявний генетичний зв’язок між батьками, які надали матеріал для запліднення сурогатної матері та дитиною, яка народиться в результаті сурогатної вагітності.
  • Відсутній генетичний зв’язок між сурогатною матір’ю та дитиною: сурогатна матір – лише «кур’єр».
  • Може здійснюватися на платній або безоплатній основі.
Що «кажуть» міжнародні акти про сурогатне материнство?

Відсутні міжнародні правові акти, які б комплексно регулювали відносини сурогатного материнства. Слід відмітити наступні міжнародні акти, які важливі при регулюванні відносин сурогатного материнства: 

  • Конвенція ООН про права дитини.
  • Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права.
  •  Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок. 
  • Європейська конвенція про усиновлення дітей.

Разом з тим про окремі питання сурогатного материнства регулюються іншими міжнародними актами: Брюссельська декларація Всесвітньої медичної асоціації 1985 року говорить про заборону використання сурогатного материнства в комерційних цілях;  у ст. 18 Конвенції про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини: Конвенція про права людини та біомедицину (1997 р.) зазначається, якщо  законодавство  дозволяє  проводити  дослідження   на  ембріонах in vitro, вона повинна  забезпечити належний захист ембріона. При цьому вирощування ембріонів   людини   для   дослідних   цілей  забороняється. Заслуговує на увагу нещодавно прийнятий (квітень 2020) Aкт безпеки батьків та дитини, які беруть участь у програмі сурогатного материнства (Child Parent Security Act).

Яка ситуація з регулюванням сурогатного материнства  в окремих державах?

Абсолютна заборона

Щодо встановлення материнства у випадку народження дитини, права сурогатної матері мають переважну силу перед правами генетичної матері.

Встановлення заборони на сурогатне материнство в Австрії, Болгарії, Ісландії, Японії,  Сербії, Швеції, Франції, Італії, Німеччині, Португалії, Мальті, в окремих штатах США (Мічиган)  здійснено з етичних мотивів, зокрема – метою уникнути перетворення  дітей на товар. 

 Дозволено 

  • шляхом укладення договорів, які передбачають, що одна сторона надає послуги (запліднення, виношення та народження дитини), а інша – зобов’язана оплатити надання таких послуг та отримати на виховання після народження таку дитину.

Щодо встановлення материнства у випадку народження дитини, права генетичної матері мають перевагу над правами сурогатної матері.

Дозволено у Литві, Люксембурзі, Польщі, Румунії, Словаччині. В Грузії, Україні, Білорусії, Російській Федерації, Казахстані, Австралія (частково) Індії дозволене комерційне сурогатне материнство (commercial surrogacy). 

Дозволено, але існують законодавчі обмеження

У Греції, Швейцарії, Іспанії, Норвегії, Велика Британії, Ізраїлі сурогатне материнство дозволено лише на безоплатній основі – altruistic surrogacy (можуть оплачуватися витрати у зв’язку з вагітністю, однак не за надання послуги «передачі дитини» від сурогатної матері до замовників) 

У Канаді дозволено сурогатне материнство, однак, якщо жінка вирішить залишити дитину собі, попередні домовленості щодо передання дитини такою сурогатною матір’ю анулюються.

В Ізраїлі, наприклад, можуть бути сурогатними матерями лише жінки, які відповідають наступним вимогам: вік від 22 до 38 років; максимальна кількість пологів не повинна перевищувати трьох; наявність власної здорової дитини; на момент прийняття рішення про укладення договору про сурогатне материнство жінка не може знаходитися в складних життєвих ситуаціях (розлучення, важке матеріальне становище, втрата чи важка хвороба одного з членів родини).

У Греції для того, аби договір між генетичними батьками та сурогатною матір’ю був законним, є необхідним отримання судового дозволу на проведення такої процедури. У США відносини сурогатного материнства регулюються договором, укладеним між сторонами, але такий договір має бути схвалений судом. У випадку відсутності схвалення судом, – батьківські права залишаються сурогатній матері. У Нідерландах заборонена реклама сурогатного материнства, пропозиції послуг сурогатних матерів. Згідного законодавчого регулювання Нідерландів повинні існувати докази, що в жінки є серйозна медична хвороба, що й є причиною виникнення відносин сурогатного материнства.  Генетичний матеріал повинен надійти від обох майбутніх батьків.  Сурогатна матір повинна бути особисто знайомою з майбутніми батьками, а також мати власну сім’ю. Сурогатна матір не має юридичного обов’язку віддати дитину а майбутні батьки – прийняти її.  Право забрати таку дитину майбутнім батькам може бути здійснено за умови згоди як сурогатної матері, так і батьків, а також, якщо дитині не виповнилось ще 6 місяців, – майбутні батьки можуть забрати таку дитину лише за згодою Ради з догляду і захисту дітей.

Не врегульовано законом.

У Бельгії, Ірландії, Фінляндії, Кіпрі, Чехії, Угорщині, Данії, Естонії, Латвії сурогатне материнство не регламентується законом. 

До прикладу, у Фінляндії за умови, що дитина народжена за допомогою сурогатного материнства з використанням генетичного матеріалу батьків – замовників, – матір’ю дитини автоматично вважатиметься біологічна (сурогатна) матір дитини.

У зв’язку з забороною сурогатного материнства в окремих державах популярним є так званий репродуктивний туризм. Відомою сьогодні є практика, коли подружжя, які планують стати батьками, подорожують в іншу країну з метою отримати послуги сурогатної матері (cross-border surrogacy). Це зумовлено тим, що, до прикладу, у їхній країні заборонене сурогатне материнство, а в іншій – дозволено, в іншій країні така послуга є дешевшою, вищі стандарти послуг, гарантія конфіденційності, пришвидшена процедура оформлення послуг сурогатної матері тощо.

У деяких державах встановлені певні законодавчі обмеження з метою протидіяти такому репродуктивному туризму. До прикладу, у Греції сторонами договору про сурогатне материнство можуть бути лише особи, які мають грецьке громадянство

Сурогатне материнство в Україні.

Відповідно до Сімейного Кодексу України жінці гарантується  право на материнство (п. 1 ст. 49 СК України, а чоловіку – на батьківство (п.1 ст.50 СК України).

Відсутнє законодавче визначення «сурогатного материнства».

У ч.2 ст. 123 СК України зазначено, у  разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям (чоловіком та жінкою) в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя.  Отже, виключно зареєстроване у встановленому законом порядку подружжя може брати участь у відносинах сурогатного материнства. Окремі особи (чоловік або жінка) чи пари, які проживають у цивільному шлюбі, позбавлені цієї можливості.

Стаття 48 Основ законодавства України про охорону здоров’я передбачає, що застосування штучного запліднення та імплантації ембріона здійснюється за медичними показаннями повнолітньої жінки, з якою проводиться така дія, за умови наявності письмової згоди подружжя, забезпечення анонімності донора та збереження лікарської таємниці.

Ч.2 ст. 139 СК України встановлює заборону на оспорювання материнства у випадках, якщо було здійснено процедуру перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій. 

Питання застосування відповідних методик допоміжних репродуктивних технологій визначаються Порядком застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 09.09.2013 № 787.

Сьогодні на порядку денному назріла необхідність визначити, яку позицію має зайняти Україна у даному питанні?

  • Заборонити сурогатне материнство.
  • Дозволити лише альтруїстичне сурогатне материнство.
  • Дозволити як альтруїстичне, так і комерційне сурогатне материнство.

Відповідь на це питання є необхідною в першу чергу для захисту прав дитини, жінок, які виконують функції сурогатної матері, потенційних батьків, – та для держави в цілому для вироблення єдиного законодавчого регулювання сурогатного материнства.

Матеріал підготовлений Аналітичним центром “ЮрФем”

Читайте також:

Гендерні аспекти відпусток по догляду за дитиною, якщо мати працює адвокаткою чи нотаріусом 

Захист від насильства і сексуальних домагань: чи передбачені механізми у законодавстві про працю?

Гендерні аспекти оплати праці

Дистанційна робота vs Coronavirus

Чому українській судовій, правоохоронній та юридичній спільноті необхідна Стамбульська конвенція?