Примусова вагітність як один із видів злочинів сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом - Jurfem

Примусова вагітність як один із видів злочинів сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом

Після повномаштабного вторгнення рф світ жахнувся від побачених злочинів, які вчиняють військові держави-агресора проти мирного цивільного населення на території України. Вже протягом декількох місяців війни ми спостерігаємо за страшними злочинами, які спрямовані на винищення української ідентичності. Серед таких злочинів, як вбивства цивільного населення, катування мирних людей, окрему групу складають злочини проти статевої свободи та недоторканості. 

Під час брифінгу заступниця Міністра внутрішніх справ України Катерина Павліченко повідомила: «На сьогодні відкрито десятки кримінальних проваджень за фактами сексуального насильства, скоєного військовослужбовцями РФ стосовно мирного населення”. Окрім цього, заступниця міністра наголосила, що «відомості про 16 таких фактів слідчі Національної поліції вже внесли до ЄРДР. Інформація про інші факти ще перевіряється, встановлюються потерпілі, збираються докази». 

Сексуальне насильство – це не лише зґвалтування. Воно має різні прояви. Відповідно до норм Римського статуту Міжнародного кримінального суду (далі – Римський статут) сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, може включати: зґвалтування, сексуальне рабство, примус до проституції, примусова вагітність, примусова стерилізація або будь-яка інша форма сексуального насильства, яка також є серйозним порушенням Женевських конвенцій», або «серйозним порушенням спільної статті 3».

Як вбачається, Римський статут виділяє примусову вагітність, яка не є тотожною зґвалтуванню. Зважаючи на це, вважаю за необхідне проаналізувати, що таке примусова вагітність? Які елементи складають цей вид злочину? За яких умов кваліфікується примусова вагітність як міжнародний злочин? На всі ці запитання я намагатимусь надати відповідь в межах представленої публікації. 

Кримінальний кодекс України не містить визначення поняття «примусова вагітність», хоча таке поняття згадується у примітці до ст. 149 Кодексу, яка надає тлумачення того, що розуміється під експлуатацією людини в контексті злочину торгівлі людьми.  

Однак у 1998 року Римський статут став першим міжнародним документом, який передбачив примусову вагітність як один із видів злочину проти людяності та воєнний злочин.

Починаючи з 1998 року, понад 120 держав ратифікували Римський статут, тим самим прийнявши його визначення злочинів проти людяності та воєнних злочинів. Щонайменше 36 штатів США, держави-учасниці та недержавні сторони Римського статут прийняли національне законодавство, що криміналізує примусову вагітність як злочин проти людяності та воєнний злочин.

Згідно з положеннями Римського Статуту «примусова вагітність» кваліфікується як злочин проти людяності, якщо це вчинено як частина широкомасштабного або систематичного нападу проти цивільного населення, а також як воєнний злочин, коли він скоєний в контексті міжнародного та неміжнародного збройного конфлікту. 

Водночас умовою для кваліфікації злочину проти людяності або воєнного злочину є те,  що винний знав, що ця поведінка була частиною широкомасштабного чи систематичного нападу/збройного конфлікту, і поведінка винного була умисною, останній мав на меті спричинити наслідки або усвідомлював їх. 

Під «примусовою вагітністю» відповідно до п.f частини 2 статті 7 Римського Статуту розуміють  «незаконне позбавлення свободи будь-якої жінки, яка стала вагітною в примусовому порядку з метою зміни етнічного складу будь-якого населення або скоєння інших серйозних порушень міжнародного права». 

Як бачимо, для того, аби кваліфікувати дії винного як вчинення злочину проти людяності або воєнного злочину у формі «примусова вагітність», необхідне дотримання трьох вимог: 

  • потерпіла повинна бути незаконно ув’язнена винним; 
  • потерпіла повинна була примусово завагітніти;
  • винний діяв з одним із двох конкретних намірів (вплинути на етнічний склад населення або вчинити інші грубі порушення міжнародного права). 

Матеріальну основу цього злочину можна поділити на дві складові. Перша – «незаконне ув’язнення» (actus reus), що фактично означає, що жінку незаконно утримують внаслідок чого, остання перебуває в такому положенні, коли не може самостійно зробити вибір чи продовжувати вагітність, чи ні, що призводить до обмеження автономії права на репродуктивне здоров’я. 

Тому будь-які свавільні арешти чи затримання означають «незаконне ув’язнення». 

Друга складова злочину полягає в тому, що жінка має бути «примусово вагітна». Під цим розуміють наявність примусових обставин. Це означає, що жінка не обов’язково має завагітніти лише за допомогою фізичного насильства. «Примусово» в цьому контексті означає:

  • застосування сили або, 
  • загроза застосування сили, яка викликана страхом зазнати насильства, а також затримання, психологічне приниження, яке застосоване щодо такої жінки;
  • використання примусового середовища, що підриває здатність жінки виражати справжню згоду розпоряджатися своєю вагітністю.

Окрім цього, до примусу також належать нездатність потерпілої виразити свою згоду через вікову недієздатність, обман, до прикладу, невикористання контрацепції з наміром, щоб жінка завагітніла, що також може бути рівнозначно примусовому заплідненню. 

Наявність таких примусових обставин підриває здатність жінки давати добровільну та справжню згоду. 

При цьому злочин примусової вагітності може не залежати від причетності винного до зачаття дитини, оскільки потрібно лише, щоб зловмисник знав, що жінка вагітна і що вона завагітніла примусово. 

Іншим важливим елементом злочину примусової вагітності є наявність особливого наміру у винного. Так, при ув’язненні жінки винний повинен переслідувати намір вплинути на етнічний склад населення або намір вчинити інші грубі порушення міжнародного права. 

Наприклад, винний, незаконно утримуючи жінку, має намір за рахунок її вагітності та народжуваності вплинути на етічний склад населення, оскільки народження дитини в результаті зґвалтування особами іншої етнічної групи зашкодить етнічній ідентичності іншої групи. Водночас для кваліфікації цього злочину не має значення результат вагітності, оскільки достатньо лише суб’єктивного уявлення винного, його наміру вплинути на етнічний склад населення, а не результату. 

У розробленому коментарі до злочину «примусова вагітність», який підготовлений Amnesty International,  вказується, що визначення примусової вагітності не охоплює поведінку, коли:

  • особу ув’язнили, утримували та зґвалтували з наміром, щоб жінка завагітніла, але вагітність не настала;
  • особа, яка завагітніла добровільно, потім була незаконно ув’язнена, що призвело до обмеження права на розпорядження своїм репродуктивним здоров’ям.

З огляду на наведене, примусова вагітність – це не зґвалтування, а скоріш незаконне утримання, винуватцем якого є особа, яка утримує жінку чи жінок, які насильно завагітніли, незважаючи навіть на те, що той, хто утримує, може не мати особистої причетності до запліднення жінки, але переслідує особливий намір – вплинути на етнічний склад населення або вчинити інші серйозні порушення міжнародного права. 

Незважаючи на те, що поняття «примусова вагітність» закріплене в Римському Статуті вже тривалий період часу, законодавче застосування та притягнення до кримінальної відповідальності за цей вид злочину відбулося нещодавно. 

Так, 4 лютого 2021 року Міжнародний кримінальний суд виніс своє рішення за звинуваченнями проти Домініка Онгвена, колишнього командира бригади ЛРА (Армія опору Господа – англ. Lords Resistance Army) Уганди. Його визнали винним за 62 звинуваченнями у воєнних злочинах та злочинах проти людяності. У цій справі вперше міжнародний суд притягує винного до відповідальності за порушення репродуктивної автономії жінок в контексті злочину «примусової вагітності». 

Армія LRA була сумнозвісна тим, що викрадала дівчат і жінок, щоб останні були секс-рабинями і прислугою для солдатів. Онгвен був засуджений за злочин примусової вагітності щодо двох жінок за три вагітності. Одна з них народила двох дітей, батьком яких є Онгвен. Свідок згадувала, що вона була надто молодою, але її погрожували вбити, якщо вона не підкориться. Її вагітність була небажаною, але у неї не було іншого виходу. Онгвен особисто зґвалтував запліднених жінок, а також вагітних жінок помістили під посилену охорону і їм не дозволяли виходити. 

Загалом, Палата тлумачила сферу злочину як примусову вагітність широко. У ній роз’яснено, що примусова вагітність є частиною незаконного ув’язнення, злочин примусової вагітності не залежить від причетності зловмисника до зачаття жінки, але потрібно лише, щоб зловмисник знав, що жінка вагітна і що вона завагітніла примусово. У справі наголошується, що вимушена вагітність не є ані поєднанням зґвалтування та ув’язнення, ані просто обтяжуючим фактором зґвалтування. 

Відтак у цій справі вперше Міжнародний кримінальний суд визнав обвинуваченого винним у злочині примусової вагітності, що є важливим кроком у посиленні відповідальності за злочини, пов’язані з репродуктивним насильством. 

Як бачимо, примусова вагітність є серйозним порушенням сексуальних та репродуктивних прав жінки, оскільки внаслідок вчинення такого злочину жінка не може самостійно зробити вибір – народжувати чи ні, що безумовно спричиняє в подальшому серйозні фізичні, психологічні та навіть соціально-економічні наслідки як для самої жінки, так і для дитини (у випадку народження) тощо. 

Підсумовуючи наведене, можна стверджувати, що примусова вагітність протягом усієї історії людства була зброєю війни, яка використовувалась для забезпечення народжуваності дітей іншої етнічної приналежності, ніж матір. Безумовно, військові держави-агресора на території України вчиняють злочини спрямовані на винищення української нації, зокрема, за рахунок вчинення злочинів проти статевої свободи та недоторканості, що беззаперечно буде окремим пунктом обвинувачення в міжнародному трибуналі чи Міжнародному кримінальному суді. Водночас не варто ототожнювати зґвалтування та примусову вагітність, оскільки це два окремих злочини, кожен з яких має свої елементи та умови для криміналізації кожного з вчинених діянь.

Цей матеріал розроблений авторкою для сайту Асоціації жінок-юристок України “ЮрФем”. Зміст цього матеріалу є позицією авторки і не обов’язково відображає позицію Асоціації жінок-юристок України “ЮрФем”.