Резолюції Ради Безпеки ООН у боротьбі з сексуальним насильством під час збройних конфліктів (частина ІІІ) - Jurfem

Резолюції Ради Безпеки ООН у боротьбі з сексуальним насильством під час збройних конфліктів (частина ІІІ)

Анотація. Перша та друга частини матеріалу присвячені особливостям, значенню та ролі Резолюцій Ради Безпеки ООН на міжнародному та національному рівнях при боротьбі з сексуальним насильством під час збройних конфліктів, а також аналізу положень Резолюції Ради Безпеки ООН 1325 (2000) «Жінки. Мир. Безпека» через призму затвердженого в Україні Національного плану дій з виконання Резолюції Ради Безпеки ООН 1325 (2000) «Жінки. Мир. Безпека».

У третій частині пропонуємо Вашій увазі аналіз інших резолюцій Ради Безпеки ООН за напрямком «Жінки, мир, безпека», які формують основу для міжнародної політики щодо захисту прав жінок у конфліктних та постконфліктних ситуаціях, зокрема спрямовані на вирішення проблеми сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом.

Оскільки Резолюцією Ради Безпеки ООН 1325 (2000) не було враховано всіх проблемних питань, які виникають в напрямку захисту прав жінок у конфліктних та постконфліктних ситуаціях, Рада Безпеки ООН прийняла додатково ряд резолюцій, які утворили основу для міжнародної політики в контексті «Жінки, мир, безпека», зокрема резолюції Ради Безпеки ООН 1820, 1888, 1889, 1960, 2106, 2122, 2242, 2467, 2493.

Вказані резолюції Ради Безпеки ООН, як і резолюція Ради Безпеки 1325 (2000), є обов’язковими до виконання всіма державами-членами та відповідними суб’єктами, включаючи організації системи ООН та сторони конфлікту. Положення зазначених вище резолюцій є прогресивними та значно посилюють та уточнюють покладені на держави зобов’язання (на національному та міжнародному рівнях), викладені у резолюції 1325.

В першій частині нашого матеріалу було наголошено на важливості дотримання зобов’язань резолюції 1325 саме в контексті вирішення проблеми сексуального насильства в умовах конфлікту. Значна частина положень додаткових резолюцій присвячені саме вирішенню проблеми сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом.

Однак перед ознайомленням з ключовими положеннями цих резолюцій варто звернути увагу на те, що  «сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом» охоплює зґвалтування, сексуальне рабство, примусову проституцію, примусову вагітність, примус до аборту, примусову стерилізацію, примус до одруження та будь-які інші прирівняні за ступенем тяжкості форми сексуального насильства, що вчиняються щодо жінок та чоловіків та мають прямий чи опосередкований зв’язок із конфліктом. Цей термін також охоплює торгівлю людьми в цілях сексуального насильства та/або сексуальної експлуатації, коли така торгівля здійснюється в ситуаціях конфлікту.

Першою резолюцією, якою сексуальне насильство визнано як зброя та військова тактика, а зґвалтування та інші форми сексуального насильства розглядаються як воєнні злочини, злочини проти людства або як одна з форм геноциду, є резолюція Ради Безпеки ООН 1820 (2008). У Резолюції зазначається про важливість дотримання військової дисципліни, навчання військових щодо запобігання сексуальному насильству та реагування на нього, а також закликано сторони збройного конфлікту захищати цивільних осіб від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом.

Резолюція Ради Безпеки ООН 1888 (2009) наголошує на тому, що сексуальне насильство сприяє загостренню збройного конфлікту і перешкоджає міжнародному миру та безпеці та закликає до спеціальної підготовки експертів та експерток у випадках сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом.

Окрім цього, важливим внеском цієї Резолюції у розбудову механізмів запобігання і реагування на сексуальне насильство є створення посади Спеціального представника з питань сексуального насильства в умовах збройного конфлікту та експертної групи, яка працювала над зниженням рівня гендерно зумовленого насильства. Особливої важливості з часом набрали і щорічні звіти з виконання положень резолюцій, пов’язаних з вирішенням проблеми сексуального насильства в умовах конфлікту.

Створена на виконання резолюції 1888 (2009) група експертів ООН з питань верховенства права та сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, є багатосторонньою групою, яка об’єднує експертів з Секретаріату Спеціального представника Генерального секретаря з питань секцій з підтримки миру, Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) та Програми розвитку ООН (ПРООН) з метою надання урядам допомоги у конфліктних та постконфліктних ситуаціях через зміцнення їхнього потенціалу у сфері боротьби з сексуальним насильством в умовах конфлікту. Багатостороння група співпрацює з національними органами в наступних питаннях щодо сексуального насильства: кримінальні розслідування; збирання доказів; розслідування у системі військової юстиції; реформа кримінального права та реформа процесуального права; захист потерпілих, свідків та співробітників судових органів; та відшкодування збитків для постраждалих від сексуального насильства. 

Група експертів у своїй роботі заохочує підхід щодо налагодження співпраці «Південь-Південь» (South-south cooperation), що дозволяє країнам, у яких існують проблеми сексуального насильства, навчатися на прикладах передової практики один в одного. До прикладу, у Центральноафриканській Республіці група експертів продовжувала надавати допомогу національній владі, у тому числі спільній групі швидкого реагування та попередження щодо боротьби із сексуальним насильством щодо жінок та дітей, з метою збільшення їхнього потенціалу з розслідування та судового переслідування випадків сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом. ООН також надала підтримку у проведенні спеціального засідання кримінального суду в Банґі з питання сексуального та гендерно зумовленого насильства.

Резолюція Ради безпеки ООН 1960 (2010) спрямована на припинення безкарності за сексуальне насильство в збройних конфліктах. У ній міститься заклик до Генерального секретаря «назвати й присоромити» збройні групи, які вчиняють сексуальне насильство, і запровадити санкції для стримування конфліктів, пов’язаних із сексуальним насильством.

На виконання положень резолюції кожного року доповідь Генерального секретаря ООН містить перелік національних збройних та поліцейських сил, які мають виконати конкретні, прив’язані до визначених строків зобов’язання та плани дій по боротьбі з сексуальним насильством в умовах конфлікту. Лише ефективне виконання зобов’язань, включно з припиненням порушень, є одним з ключових міркувань для виключення з цього переліку. Відповідно до доповіді Генерального секретаря (A/64/742-S/2010/181) держава може бути виключена з переліку, якщо відповідно до підтвердженої ООН інформації, систематичні акти сексуального насильства були припинені і якщо заходи, передбачені в резолюціях 1960 (2010) (пункт 5), 2106 (2013) (пункти 1 та 10) та 2467 (2019) (пункти 1 та 2), були виконані. Для розгляду питання про виключення з переліку необхідно, щоб держава, яка є стороною конфлікту, прийняла чітке зобов’язання, яке міститиме офіційні гарантії виконання обумовлених конкретними термінами зобов’язань. Такі зобов’язання можуть набути форми спільного та/або одностороннього комюніке або рамок співробітництва з прикріпленими планами їх виконання, у яких було б передбачено заходи, ключові (контрольні) показники та терміни.

Резолюція Ради Безпеки ООН 2106 (2013) прийнята для боротьби з безкарністю щодо проблеми сексуального насильства в умовах збройного конфлікту і для реалізації положень попередніх резолюцій. Окрім цього, резолюція також визнає, що сексуальне насильство в умовах конфлікту може мати вплив на чоловіків і хлопчиків та на всю громаду. Особлива увага звертається повторно на необхідність швидкого реагування на випадки сексуального насильства в умовах збройних конфліктів та створення спеціальних фондів та реабілітаційних програм для постраждалих від сексуального насильства. Резолюція підкреслює спеціальну роль гендерних радників, міжнародних та громадських організацій в реабілітації постраждалих осіб та превенції вчинення сексуального насильства.

Резолюція Ради Безпеки ООН 2122 (2013) підтверджує прихильність Ради Безпеки до боротьби з сексуальним насильством в умовах збройного конфлікту і повного виконання положень резолюції 1325 і інших резолюцій щодо жінок, миру і безпеки. 

Відзначаючи 15-ту річницю резолюції 1325, Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію 2242. Резолюція 2242 (2015) присвячена ролі жінок в боротьбі з насильницьким екстремізмом і тероризмом, вдосконалення власних методів роботи Ради Безпеки щодо жінок, миру і безпеки.  Визнання Радою Безпеки в цій резолюції сексуального насильства як тактики війни, так і тактики тероризму підтверджує, що стратегії врегулювання конфліктів і боротьби з тероризмом більше не можуть бути відокремлені від зусиль із захисту та розширення прав і можливостей жінок і дівчат, а також боротьби з сексуальним насильством, пов’язаним із військовим конфліктом.

У квітні 2019 року Рада Безпеки ООН, прийнявши резолюцію 2467 (2019), визнала необхідність застосування підходу, орієнтованого на інтереси постраждалих осіб, при розробці та здійсненні будь-яких заходів, спрямованих на запобігання сексуальному насильству в конфліктних та постконфліктних ситуаціях та реагування на нього.

Підхід, орієнтований на інтереси постраждалих, який є центральним в цій резолюції, вимагає визнання того, що постраждалі особи не є однорідною групою та страждають від різних наслідків заподіяної ним шкоди, які можуть ще більше посилитися з часом за відсутності цільових заходів реагування. У рамках цього підходу також визнається, що першочергова увага у всіх стратегіях, програмах та операціях має приділятися конкретним правам, потребам та очікуванням постраждалих.

У рамках підходу, орієнтованого на врахування інтересів постраждалих, мають бути також передбачені заходи запобігання та раннього попередження, оскільки актам сексуального насильства в умовах конфлікту найчастіше передують дискримінація, переслідування, використання мови ненависті та підбурювання за гендерною ознакою та ознакою самобутності, як це видно на прикладі Бурунді, М’янми, Південного Судану та інших країн.

Вартими уваги є рекомендації Генерального секретаря щодо сприяння формування орієнтованої на інтереси постраждалих, цілісної концепції відправлення правосуддя та залучення винних до відповідальності:

  • надавати підтримку державам у забезпеченні постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, у судовому та/або адміністративному порядку можливості отримати відшкодування у межах їх права на отримання оперативних, адекватних та ефективних засобів правового захисту;
  • розглянути можливість створення спеціальних механізмів фінансування для осіб, постраждалих від сексуального насильства, та забезпечити врахування цього аспекту в контексті партнерства ООН з міжнародними фінансовими установами, такими як Світовий банк.

Відповідальність за недотримання положень Резолюцій. У першій частині матеріалу при визначенні правової природи резолюцій Ради Безпеки ООН було зауважено, що положення резолюцій носять обов’язковий характер, втім негативних наслідків у випадку їх невиконання для держав не передбачено. Щоб змінити ситуацію з безкарністю сексуального насильства в умовах конфлікту, неодноразово поставало питання відповідальності для тих, хто вчиняє сексуальне насильство під час конфлікту, керує ним або потурає йому. Враховуючи наведене, у всіх відповідних резолюціях Рада Безпеки заявляє про свій намір розглянути питання щодо введення адресних санкцій щодо тих, хто вчиняє акти сексуального насильства в умовах конфлікту та/або керує ними. Після першого розгляду своєї тематичної повістки дня щодо питання про сексуальне насильство в умовах конфлікту Рада Безпеки ООН прийняла критерії для включення до переліку суб’єктів, які несуть відповідальність за акти сексуального насильства, восьми санкційних режимів, а саме щодо Демократичної Республіки Конго, Ємену, Лівії, Малі, Сомалі, Судану, Центральноафриканської Республіки та Південного Судану. Втім, протягом 10-річного періоду до переліку не було включено жодної особи та жодної організації у зв’язку із запровадженням санкцій безпосередньо за злочини, пов’язані із сексуальним насильством.

Висновки. Отже,  бачимо, що немає жодних сумнівів щодо того, що сексуальне насильство є інструментом конфлікту, оскільки воно тісно пов’язане з бойовими діями, мілітаризацією,  нетерпимістю та насильницьким екстремізмом. Підсумовуючи досягнення резолюцій про сексуальне насильство в умовах конфлікту, які призвели до створення системи забезпечення дотримання положень резолюцій, варто акцентувати на таких досягненнях, як: здійснення регулярного контролю виконання зобов’язань державами; щорічні доповіді Генеральним секретарем щодо стану дотримання резолюцій з питань сексуального насильства в умовах війни; створення посади Спеціального представника, який має на меті спонукати державні та недержавні сторони прийняти зобов’язання щодо попередження такого насильства; заявлений намір Ради Безпеки ООН вводити санкції у разі потреби. Водночас реальне застосування положень резолюцій та, зокрема встановлення винних та притягнення винних до відповідальності шляхом накладення санкцій в тому числі, є необхідним для запобігання сексуальному насильству в умовах конфлікту та досягнення миру у світі.

Цей матеріал розроблений авторкою для сайту Асоціації жінок-юристок України “ЮрФем”. Зміст цього матеріалу є позицією авторки і не обов’язково відображає позицію Асоціації жінок-юристок України “ЮрФем”.