Сурогатне материнство: бути чи не бути? - Jurfem

Сурогатне материнство: бути чи не бути?

Матеріал стосується виключно повної (гестаційної) сурогатності.

 У попередніх матеріалах Аналітичного Центру “Юрфем” ми аналізували підходи до регулювання сурогатного материнства в окремих державах, а також правові аспекти сурогатного материнства в Україні. Сьогодні ознайомимось із основними аргументами та контраргументами щодо доцільності законодавчого дозволу сурогатного материнства. При підготовці даного матеріалу були використані коментарі правозахисниць, які будуть зазначені у тексті.

 Серед ключових пропозицій щодо законодавчої регламентації сурогатного материнства в Україні можна виділити наступні:

  • Заборонити сурогатне материнство.
  • Дозволити сурогатне материнство (тут можливі наступні варіації: дозволити лише альтруїстичне сурогатне материнство; дозволити як альтруїстичне, так і комерційне сурогатне материнство).

Проаналізуємо нижче аргументи та контраргументи щодо законодавчого дозволу на використання методу сурогатного материнства. 

 

 

АБСОЛЮТНА ЗАБОРОНА СУРОГАТНОГО МАТЕРИНСТВА

  [держава не дозволяє народжувати дитину  за допомогою методу сурогатного материнства; 

якщо особа порушує цю заборону – може бути притягнута до відповідальності]

Прихильники абсолютної заборони, в тому числі криміналізації, сурогатного материнства, обґрунтовують свою позицію тим, що сурогатне материнство заохочує торгівлю жіночим тілом та його функціями, діти виступають об’єктом купівлі-продажу, а отже – товаром. Вважається, що сурогатне материнство суперечить існуючим моральним засадам у державі. Ще одним  аргументом ПРОТИ сурогатного материнства є не здатність держави Україна захистити своїх громадян, у випадках, коли генетичними батьками є іноземці.

 

Олена Зайцева, експертка з оцінки гендерного впливу, Юристка НГО “Центр “Розвиток демократії” підтримує позицію ПРОТИ, зазначаючи:

 

 

“У грудні 2015 року Європейський Парламент прийняв резолюцію, в якій засудив усі форми сурогатного материнства, в 2016 році на Парламентській асамблеї Ради Європи також було відхилено рекомендацію сурматеринство узаконити. Наведені рішення Європейських інституцій – закономірний наслідок розвитку прав людини, коли бізнес на репродуктивній та сексуальній функціях жіночого тіла вважається перешкодою рівності жінок, порушенням прав людини. Серед багатьох причин чому Європа так ставиться до сурогатного материнства, мені найближча наступна: “практика сурматеринства підриває людську гідність жінки, оскільки її організм та його репродуктивні функції використовуються як товар; є репродуктивною експлуатацією та використанням людського тіла для фінансових чи інших вигод (зокрема у випадку вразливих жінок у країнах, що розвиваються), тому має бути заборонене та розглядатись як питання прав людини, яке має бути невідкладно вирішене”. Тобто сурогатне материнство порушує права дітей і права жінок, є зловживанням вразливим становищем людей, сприяє нерівності та дискримінації, несе великі ризики для життя та здоров’я як сурогатним матерям, так і їх дітям…

Глобальною проблемою, яка пов’язана з сурматеринством, але часто залишається поза увагою, я вважаю закріплення ставлення до жіночого тіла, як до товару, на якому можна робити бізнес (як і в проституції). Так, в цій сфері є гроші, більше, ніж у водійки тролейбуса, або продавчині, але не все, що оплачується, варто узаконювати, бо платять і за викрадення авто чи людей, і за замовні вбивства. Шкода від сурогатного материнства і для жінок, і для суспільства набагато більша вигоди окремих людей.

…..виписавши у законі декілька додаткових вимог до посередників, ми не забезпечимо виконання цих вимог, особливо в Україні. Жінка, яка виношує за гроші, та організація, яка поставила це на потік – далеко не рівносильні супротивники у випадку судових спорів: всі ми розуміємо, хто матиме більше важелів впливу. Найкращий захист жінок і дітей в Україні – це не врегулювання сурматеринства, а його заборона”.

 Асистентка кафедри богослов’я, викладачка Школи біоетики УКУ М. Ярема, розглядаючи сурогатне материнство з перспективи етики у статті “Сурогатне материнство: етичні аспекти”, зазначає, що сурогатне материнство є одним з  сучасних біоетичних викликів перед українським та світовим суспільством: 

“…Підставою для сурогатного материнства, отже, є інтереси подругів-замовників, а також сурогатної матері (у випадку комерційного полагодження справи). Дитина у цьому процесі стає об’єктом уявного права, самоствердження подружжя, купівлі-продажу, маніпуляцій. До певної міри об’єктом стає і сама сурогатна матір, попри те, що діє як суб’єкт, коли погоджується на використання (об’єктивізацію) свого тіла, а отже, себе самої”.

        М. Ярема зазначає, що ані комерційне, ані альтруїстичне сурогатне материнство не може бути визнаним прийнятним, адже

“…навіть якщо намір сурогатної матері є добрим, то недобрими є засоби та сам предмет. Комерційне підґрунтя сурогатного материнства з моральної точки зору заслуговує на ще жорсткішу оцінку, адже додається моральне зло купівлі-продажу функцій тіла та самої особи новонародженої дитини”.

        В контексті позиції ПРОТИ, Уповноважений президента України з прав дитини М, Кулеба висловив думку щодо заборони сурогатного материнства в Україні з тих підстав, що

“…є випадки, коли сім’ї – фіктивні, коли “подружжям” можуть виявитися і гомосексуальні пари, і ґвалтівники”.

Однак такий аргумент не може достатнім, адже навіть за умови народження в зареєстрованому шлюбі чоловіком і жінкою, дитина, народжена в результаті такого шлюбу не застрахована від здійснення насильства щодо неї (Наприклад, на Львівщині батько систематично застосовував насильство щодо своєї дочки: “… Під час спілкування з дитиною встановлено, що вона проживала в поганих умовах: практично її не годував. Він кулаками наносив удари по обличчю, спині, голові. Він змушував її заробляти гроші”; “У Чернівцях багатодітне подружжя систематично вчиняло домашнє насильство над дітьми“.)

ДЕРЖАВНИЙ ДОЗВІЛ НА СУРОГАТНЕ МАТЕРИНСТВО

 [держава не забороняє народжувати дитину за допомогою методу сурогатного материнства; 

при цьому державою можуть встановлюватися певні обмеження у вигляді дозволу лише альтруїстичного материнства;

 встановлення вимог до сурогатної матері тощо]

Прихильники державного регулювання дозволу на сурогатне материнство вважають, що воно може виступати одним із способів вирішення проблеми безпліддя та забезпечення права кожного та кожної на батьківство та материнство. Вважається, що сурогатне материнство відповідає праву жінки самостійно розпоряджатися своїм тілом. Висловлюється думка, що закон повинен залишатися нейтральним до моральних норм, зважаючи на їх неоднорідність, а відтак посилання на моральні засади суспільства є недостатнім аргументом в пропагуванні заборони сурогатного материнства.

Дане питання треба розглядати в контексті двох підходів, які можуть застосовуватися  державою до регулювання сурогатного материнства:

  • Альтруїстичний (не дозволяється надання послуг сурогатною матір’ю для отримання прибутку; сурогатна матір отримує компенсацію витрат на медичне обслуговування, пологи, інші витрати, пов’язані з вагітністю). За такого підходу відсутній момент надання послуги з метою отримання фінансової вигоди. Жінка, яка погоджується бути сурогатною матір’ю у таких відносинах переслідує мету допомогти потенційним батькам, які через певні причини не можуть народити дитину самостійно. 

Ризик, який не слід відкидати, полягає у тому, що сторони договору сурогатного материнства можуть приховувати, що така послуга надається безоплатно (реально надаючи кошти сурогатній матері “в конверті”), що може здійснюватися з таких причин як небажання афішувати платність послуги, спосіб уникнення податків тощо.

  • Комерційний (сурогатна матір може отримувати винагороду за надання своїх послуг з виношування та народження дитини). Розглядається як один із цивільно-правових договорів, який не заборонений законом.

Окремими правозахисними організаціями висловлюється думка, що останнє є продажем новонародженої дитини (за своїм змістом є складом злочину, передбаченим ст. 149 КК України “Торгівля людьми”), відтак комерційне сурогатне материнство повинно бути заборонено.

 

Оксана Кашинцева, адвокатка, членкиня Комітету медичного та фармацевтичного права та біоетики Національної асоціації адвокатів України, кандидат юридичних наук вважає за доцільне розглядати сурогатне материнство в контексті репродуктивних прав особи, а тобто прав особи жіночої та чоловічої статі мати генетично рідну дитину:

 

 “Сурогатне материнство народження зачатої in-vitro дитини гестаційним кур’єром (сурогатною матір’ю) – є методом лікування безпліддя. Таким же методом як і решта, передбачених відповідним наказом Міністерства охорони здоров’я. Юридичні підстави і наслідки такого методу лікування визначаються сьогодні Цивільним та Сімейним кодексами України. Вульгаризоване сприйняття гестаційного кур’єра (сурогатної матері) як “торгівлю тілом” є таким же абсурдним, якби ми закидали донорам крові торгівлю своїм біологічним матеріалом”.

      У зв’язку з цим, на переконання О. Кашинцевої, є необхідним прийняття спеціального закону про допоміжні репродуктивні технології, який.. “має розроблятися експертами, які розуміють усі виміри такої чутливої сфери, як репродуктивна медицина – провідні правники з медичного права, лікарі та психологи. І розглядати можливості, які надає такий метод лікування безпліддя, слід крізь призму Четвертого покоління прав людини, а не крізь призму нової прибуткової сфери бізнесу”, у якому окремим розділом буде врегульовано питання сурогатного материнства.  

 Примітка: Під Четвертим поколінням прав людини слід розуміти  права, які є результатом втручання у психофізіологічну сферу життя людини (наприклад, право людини на штучну смерть (евтаназію); право жінки на штучне запліднення і виношування дитини для іншої сім’ї, вирощування органів людини з її стовбурових клітин та ін.) тощо. Серед зазначених прав правами людини четвертого покоління у сфері охорони здоров’я (так званими соматичними правами) є права на: штучне запліднення, евтаназію, трансплантацію органів, клонування та зміну статі. Перелік таких прав не є вичерпним. Також до четвертого покоління прав людини, належить право людини розпоряджатися власним тілом на свій розсуд.

Євгенія Кубах, співзасновниця ГО “Природні права Україна” говорячи про своє особисте ставлення до сурогатного материнства, відзначає його як негативне, проте вважає, що ставлення суспільства до цього явища в цілому не є однозначним, а отже – не можна заборонити те, що не можна контролювати в принципі. Разом з тим, необхідно прийняти нормативно-правовий акт, який би захищав права жінок у відносинах сурогатного материнства, адже на сьогодні є чимало проблем, які не врегульовані, зокрема: питання відсутності компенсаційних механізмів у випадках, якщо опісля народження сурогатною матір’ю дитини у жінки виникають гестаційні або інші хвороби внаслідок такої сурогатної вагітності, хвороби, які в подальшому унеможливлюють виношування та народження дитини жінкою тощо; питання реалізації права на аборт сурогатною матір’ю. Ще одним з питань до вирішення є відсутність типової форми договору між клінікою, жінкою та сурогатною матір’ю, проблеми психологічної підтримки сурогатних матерів під час і після пологів тощо.

РИЗИКИ

 Встановлення  заборони сурогатного материнства: Такий підхід ігнорує проблему безпліддя, яка є актуальною для багатьох розвинутих демократичних держав, а також право жінок розпоряджатися своїм тілом.

Встановлення  дозволу сурогатного материнства: Така позиція наштовхує на роздуми щодо комерціалізації сфери сурогатного материнства, і, – відповідно,- постає питання щодо легалізації підприємницької діяльності. Разом з тим, опоненти сурогатного материнства вважають, що останнє суперечить моральним засадам суспільства. 

ЩО РОБИТИ УКРАЇНІ?

Незалежно від позиції, яку обере законодавець (заборону сурогатного материнства; дозвіл виключно альтруїстичного материнства; або дозвіл як комерційного так і альтруїстичного материнства), сурогатне материнство повинно бути дозволено в державі лише у випадку, якщо права як сурогатної матері, так і плоду (новонародженої дитини) та генетичних батьків будуть юридично захищеними.

Слід відмітити, що сурогатне материнство за своїм змістом не є торгівлею людьми, оскільки жінка за своєю волею (добровільно) вступає у відносини з надання послуг. Наталія Федорченко зазначає, що результатом надання послуги сурогатного материнства є саме народження дитини, а не дитина як така. Такий підхід спростовує позицію, що “дитина є товаром”, і підтверджує визнання її суб’єктом відносин (Н. Федорченко. Особливості укладення договору про сурогатне материнство. Підприємництво, господарство і право. 2016. № 12. С. 65-68).  Разом з тим, погоджуємось, що в окремих ситуаціях жінок можуть примушувати до виконання обов’язків сурогатної матері шляхом погроз, фізичного або психологічного насильства, обману, шантажу, викрадення, шахрайства, використання уразливого стану, залучення в боргову кабалу, обмеження свободи пересування, вилучення документів тощо. Складне економічне становище, вразливість можуть спонукати жінку до вступу відносини сурогатного материнства.  Таке примусове сурогатне материнство підпадає під ознаки торгівлі людьми.

Проте встановленням заборони сурогатного материнства через аргумент, що такі відносини за своїм змістом є торгівлею людьми,  не можна  вирішити проблеми зловживання правами жінок та використання жіночого тіла, а швидше такий підхід зробить  діяльність з надання послуг сурогатною матір’ю ”підпільною”, усунувши стандарти проведення медичних послуг у відносинах сурогатного материнства.

Зважаючи на фактичне існування відносин сурогатного материнства, регулювання останніх підзаконними нормативно-правовими актами (Порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 09.09.2013 № 787), є необхідність прийняття закону, який регулюватиме відносини сурогатного материнства в Україні, враховуючи права і обов’язки усіх суб’єктів, які вступають у відносини сурогатного материнства.

Для цього слід врахувати такі рекомендації:

⇒ Визначити на законодавчому рівні, що розуміти під поняттям «сурогатне материнство», «генетичні батьки», «сурогатна матір».

⇒ Метод сурогатного материнства повинен бути застосований виключно у випадках безпліддя генетичної матері або наявності інших медичних показань, які перешкоджають жінці зачати, виносити чи народити дитину.

⇒ Не може використовуватися генетичний матеріал сурогатної матері.

⇒ Законодавчо повинні бути визначені права і обов’язки сурогатної матері та генетичних батьків.

⇒ Розробити типову форму договору оформлень відносин сурогатного материнства.

⇒ Передбачити вимогу щодо нотаріального посвідчення договору про надання послуг сурогатного материнства.

⇒ Встановити законодавче зобов’язання сурогатної матері щодо передачі генетичній матері дитини після її народження у визначений договором строк (у договорі про сурогатне материнство необхідно передбачити зазначення обов’язкової умови, відповідно до якої батьківські права переходять до генетичних батьків).

⇒ Встановити на законодавчому рівні відповідальність генетичних батьків – замовників у випадках, якщо після народження дитини вони відмовляються від неї (наприклад, залишають в сурогатної матері,  відмовляються від оформлення батьківства). 

⇒ Жінка, пропонуючи свої послуги сурогатної матері, не повинна користуватися комерційними, споживацькими мотивами отримання винагороди: виключно комерційний інтерес може призвести до того, що при виношуванні плоду нехтуватимуть інтересами дитини. (Альтруїстична сурогатність може розглядатися як ефективний метод репродуктивної медицини, уникаючи перетворення надання послуг сурогатного материнства в підприємницьку діяльність).

⇒ Жінка – потенційна сурогатна матір на момент укладення договору про надання послуг сурогатного материнства не повинна знаходитися у складному матеріальному становищі чи залежності від інших несприятливих життєвих обставинах (за аналогією із  законодавчим підходом Ізраїлю).

⇒ Передбачити компенсаційні механізми на випадок отримання інвалідності чи хвороб внаслідок виношування дитини сурогатною матір’ю.

⇒ Важливо звернути увагу на психологічний стан жінки – сурогатної матері, який може слугувати перешкодою для виконання договору в аспекті передання дитини генетичним батькам. Зокрема, на практиці виникає чимало ситуацій, коли сурогатна матір відмовляється від виконання договору та бажає, аби дитина залишалась з нею. При цьому генетично така дитина не є рідною сурогатній матері, їх зв’язує те, що протягом визначеного часу плід перебував в утробі сурогатної матері. Для того, аби законодавчо убезпечити як права генетичних батьків, так і врахувати можливий психологічний стан жінки після пологів, є важливим передбачити умову, за якої сурогатною матір’ю може виступати жінка, яка має хоча б одну генетично рідну дитину.

⇒ Встановлення вікових обмежень для жінки, яка планує бути сурогатною матір’ю.

⇒ Врегулювати питання ліцензування клінік репродуктивної медицини з метою належного державного контролю над законністю їхньої діяльності.

⇒ Встановлення механізму контролю над програмами сурогатного материнства.

Матеріал підготовлений Аналітичним центром “ЮрФем”

Читайте також:

Гендерні аспекти відпусток по догляду за дитиною, якщо мати працює адвокаткою чи нотаріусом 

Захист від насильства і сексуальних домагань: чи передбачені механізми у законодавстві про працю?

Гендерні аспекти оплати праці

Дистанційна робота vs Coronavirus

Чому українській судовій, правоохоронній та юридичній спільноті необхідна Стамбульська конвенція?