Українські юристки і війна. Історія Олени Каплій - Jurfem

Українські юристки і війна. Історія Олени Каплій

Вона щиро розповідала про своє життя під час війни, про мрії після перемоги, а в той же час над її домівкою пролітали ворожі ракети. Таким видалось інтерв’ю Олени Каплій, яка стала наступною героїнею рубрики «Українські юристки і війна». Олена – членкиня ЮрФем, кандидатка юридичних наук, доцентка кафедри конституційного та адміністративного права і процесу юридичного факультету Чорноморського національного університету ім. Петра Могили, викладачка з 13-річним досвідом, юристка-блогерка. До Вашої уваги – розказана під гул ракет історія Олени про війну.

Звісно, всі пам’ятають, напевне, цей момент.  В Миколаєві це (прим. ред. – вибухи) було, напевно, о пів на п’яту. Ми виїхали одразу: 15 кілометрів за містом проживають батьки. Були в батьків. Намагались за ті 2 дні зорієнтуватись, що відбувається, в яку сторону наступи. Вже 26 лютого озвучили, що вибудовується оборона Миколаєва. І якраз це село, де ми проживаємо з батьками, куди виїхали на ті два дні, то якраз в межах біля села мала проходити лінія фронту, оборона міста. Тому, взявши дітей, ми одразу – це вже було 27-ого – (запросили нас родичі) виїхали на більш безпечну територію. Тут залишились, звісно, чоловік і батьки. Почались військові дії.

І начебто пройшов цей час – майже місяць. І території Миколаївської області почали звільняти. Коли була безпечна територія, з дітьми дуже засумувала і вирішила повернутись додому. Почала паралельно на місці волонтерити: збирати одяг для військовослужбовців, допомагати в лікарнях військовослужбовцям з інших областей, бо десь була гуманітарна допомога, десь її не було. Весь цей час ми – 15 кілометрів від міста Миколаєва, і я зараз перебуваю безпосередньо тут. Трошки було шумно, хоч території звільнені, тому знову від’їхали. І зараз цей тиждень повернулись. Повернулись, віримо в Збройні Сили. Не можу сказати, що завжди в нас тихо. 

Як, напевно, всі знають, велика кількість територій Миколаївської області, саме райони – (місто було відбито) – виявились окупованими.

Я, вже виїхавши, зрозуміла, що треба надавати інформаційну підтримку жителям, тому що я є учасницею багатьох спільнот в Viber, Telegram. Ставили запитання, тому треба було інформаційно допомагати, робити розсилку. Це спочатку були не юридичні консультації, а інформаційного змісту: як і куди звертатись, як відбувається евакуація людей. Потім поступово, як почали визволяти території, то, звісно, інформаційно (прим. ред. – допомагала), куди звертатись щодо того, щоб держава могла відшкодувати матеріальні збитки, які були нанесені людям (ще в Дії не було цієї послуги).

Миколаївщина – це регіон аграрний. Звісно, велика кількість фермерських господарств постраждала, тому надавала їм підтримку. Міністерство аграрної політики в той час якраз надало інформацію, як забронювати працівників фермерських господарств для того, щоб проходила посівна, яким чином можна отримати насіннєвий матеріал, паливно-мастильні матеріали. Ділилась цією інформацією.

Потім поступово в нас проходили бойові дії. Почали зникати військовослужбовці, деяких брали в полон, і людям треба була інформаційна допомога, куди звертатись. Пізніше через два тижні прийшла дуже гарна звістка, що в рамках другого обміну в нас було здійснено обмін односельчанина. На жаль, на сьогодні є дуже багато таких випадків стосовно зниклих військовослужбовців, просто людей, тому продовжуємо надавати саме цю допомогу.

І поступово, звісно, це – яким чином можна зареєструватись внутрішньо переміщеним особам. І територіальні громади: я ще паралельно підвищую кваліфікацію державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, старост громад. В нас є чати, спільноти в FB, то є велика кількість питань в територіальних громадах. Так само стараюсь робити актуальну розсилку щодо питань, з якими звертаються, консультуємо. 

Тому, якщо підсумувати, то з 24 лютого – це юридична і інформаційна оборона.

Викладаю – викладала відповідно – конституційне право України довгий час. Зараз є спецкурси з конституційного права. В мене вже два останні роки є такий напрямок як міжнародне право, міжнародне публічне право, міжнародний захист прав людини, який має так само безпосередні зв’язки з конституційним правом. І є спецкурси «Правові засади запобігання і протидії корупції». Тому, звісно, після 24 лютого в цей блок дисциплін з міжнародного публічного права доводиться вносити змістовні зміни в викладанні, деяким темам приділяти більш детальну увагу, таким як: міжнародне гуманітарне право, деяким галузям – міжнародному кримінальному праву.

Більшу увагу зараз приділяю міжнародному кримінальному праву, утворенню трибуналу, питанню воєнних злочинів, видів, фіксації воєнних злочинів, питання міжнародного гуманітарного права. Я цікавилась цими питаннями, зокрема міжнародного гуманітарного права, і до 24 лютого. Якраз влітку пройшла тренерський курс з міжнародного гуманітарного права, отримала свідоцтво тренера.

В нас, як і по всій Україні, тільки з 28 березня, трохи раніше, був відновлений освітній процес. Ми працюємо в асинхронному режимі в системі moodle: без дедлайнів, викладаємо матеріал, студенти, коли є можливість, заходять і виконують завдання, прослуховують аудіо-, відеофайли, потім направляють нам на перевірку, ми перевіряємо. Виконання цих завдань, якщо брати в відсотковому співвідношенні, (в мене старші курси – 4, 3 курс) – відсотків 30-40. На жаль, не така велика кількість. Але в нас змінено плани навчального процесу, і в червні, зокрема, ми продовжимо навчання, тому встигнемо осягнути весь матеріал, який планували.

І з цього навчального року (21-22) я на юридичному факультету очолила юридичну клініку “Veritas” і організувала її роботу. Ми надаємо безоплатну правову допомогу тим категоріям осіб, які мають на неї право відповідно до закону. Але зараз, звісно, вже бачу, що галузева спеціалізація діяльності клініки вимальовується. Я собі так і планувала. Оскільки я якраз, до речі, ще очолюю місцевий осередок громадської організації «Правозахисна спілка інвалідів», то, звісно, в рамках діяльності юридичної клініки надаємо безоплатну правову допомогу особам з інвалідністю різних нозологій. Зокрема, це люди, які звертаються з нозологіями глухоти та сліпоти. І наукові роботи у мене є теж паралельно по захисту прав жестомовних осіб.

Більше в таких напрямках працювали зараз: це, звісно, така галузь як військове право і захист прав військовослужбовців, ветеранів, членів їхніх сімей. Допомога різноманітна. І, звісно, міграційне право: велика кількість консультацій пов’язана з міграцією як за кордон, так і в межах України. Отримання статусу ВПО. Є питання стосовно виїзду за кордон дітей, дітей до 16 років, 16-18 років за кордон, осіб з інвалідністю, дітей, які мають інвалідність.

Паралельно я керую науковим гуртком в позашкіллі. І є такий конкурс захисту в Малій академії наук. Обласний етап ми встигли провести в лютому. І не знали, як буде з всеукраїнським. Вирішили все-таки його провести. І буквально до 24 квітня ми доопрацьовували роботи. У мене слухач виходить на захист з темою: «Правовий статус військових капеланів в Україні». В нас було прийнято закон щодо військових капеланів, але він мав набути чинності 1 липня 2022 року.

У зв’язку з введенням воєнного стану виникла нагальна необхідність врегулювання статусу військових капеланів, утворення служби військових капеланів. І 15 березня були внесені зміни до цього закону щодо набрання ним чинності раніше. Президент підписав, і 19 березня закон уже набув чинності. Роботу ми відправили, тому що, звичайно, актуальна тема, особливо нині, і будемо чекати всеукраїнського захисту.

В мене рівень патріотизму був завжди надзвичайно високим. Можливо, тому що в 91 році я пішла до 1 класу. Тому переоцінки (прим. ред. – цінностей) не відбулось. Ще більше, можливо, цей рівень патріотизму додався.

В 13 році мені було 30 років, і я вирішила організувати святкування в патріотичному стилі: в вишиванках з іншими елементами нашої української національної ідентичності. Гості мене підтримали. У зв’язку з цим, у мене вже є плани, як я буду святкувати своє 39-річчя в цьому році після перемоги.

Я не можу сказати, що в мене є дуже багато є однодумців, які мали такий рівень патріотизму, але на українську мову ведення, наприклад блогу, соціальних мереж я давно вирішила, що перейду. І я бачу, що я допомогла в цьому плані іншим людям (і мені це дуже приємно), які так само перейшли на мовлення в прямому ефірі українською мовою в соціальних мережах.

Оце все про патріотизм. І надалі в такому дусі ми виховуємо наших дітей. Любов до України, до держави нині вся проявляється на цьому ж юридичному фронті і інформаційному. Є дуже велике бажання допомогти людям тими знаннями, які ми маємо, і ні в якому разі не залишитися осторонь жодного дня

(Прим. ред. – Після того, як переможемо, перш за все, мрію) Напевно, як і всі, зібратись в колі своєю родиною, щоб всі зібрались вдома, обняти всіх, розцілувати і почати жити далі ще краще, і ще більш натхненно.

Війна росії проти України змінила життя кожного українця і кожної українки. У кожного/ої з нас є своя історія цієї війни, яка варта того, щоб бути почутою. Пропонуємо Вам історії членкинь Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем» – адвокаток, юристок, викладачок та інших представниць правничої сфери, які сьогодні – кожна на своєму місці – захищають наш юридичний «фронт». Тому ми запустили рубрику «Українські юристки&війна». Героїні наших інтерв’ю щовівторка ділитимуться тим, як війна росії проти України змінює професійну діяльність і життя в цілому.

Читайте також:

Українські юристки&війна. Історія Наталії Фещик

Українські юристки&війна. Історія Наталії Радіонової