Українські юристки і війна. Історія Юлії Болгак - Jurfem

Українські юристки і війна. Історія Юлії Болгак

В її домівці розбиті вікна. Це – наслідки ворожих обстрілів і ракетами, і касетними бомбами. Але Юлія Болгак залишається вдома та їздить на роботу, незважаючи на те, що відбувається. Юлія – членкиня ЮрФем, заступниця сільського голови з питань економічного розвитку та інвестицій в Галицинівській територіальній громаді, очільниця ГО «Центр розвитку туризму та збереження екології «Збережи світ». Історію свого життя під час повномасштабного вторгнення росії Юлія розповідає в рубриці «Українські юристки&війна».

Це був мій перший день відпустки. Я вже й не пам’ятаю точно свої відчуття. В мене всі ці дні, як один день. Було дуже страшно, ми всі не вірили в це і не розуміли, що нам взагалі робити. Я на сьогодні залишаюсь, живу в Миколаєві, працюю поряд з Миколаєвом, тобто кожний день їжджу на роботу. Дуже не хотілось виїжджати, й на сьогодні я залишаюсь тут, незважаючи на те, що відбувається.

Можу навіть вам показати, якщо цікаво, мої вікна (прим. ред. – на фото). Кухня – нам вдалось вікно назад поставити. У нас балкон теж розбитий – тут поряд ракета пролітала. Тут і касетні (прим. ред. – бомби) були, і все що завгодно. Ситуація складна. Звісно, це не найгірше, що може бути. Тому що є люди, які взагалі без домівки залишились. Але вимушені зараз жити тут в таких обставинах.

У нас повітряна тривога може бути по п’ять разів на день. Нереально щоразу ходити в укриття. Можливо, ми до цього звикли – це погано, але ми б тоді цілий день в підвалі сиділи. Наприклад, коли у нас таке з вікнами трапилось, то взагалі повітряної тривоги не було. Це була пів на шосту ранку. Звісно, ми спали й ніяк не могли бути готовими до такого. Враховуючи те, що це постійні обстріли (то були касетні снаряди, потім ударна хвиля від ракети), різна зброя використовується рашистами, й складно універсально бути готовими та вберегти себе. Звісно, коли ми вже чуємо, що дуже сильні обстріли, то ми ховаємось між двох стін або в ванній, там де може бути найбільш безпечно.

Балкон Юлії Болгак після того, як поруч прилетіла ракета.

Все змінилось, якщо чесно. Тому що, наприклад, мої батьки виїхали, вони живуть на 9 поверсі – це дуже страшно і небезпечно. Я їх розумію, і вони виїхали теж в Миколаївську область, але в більш безпечне місце, де немає таких обстрілів. Вони втратили роботу: батько займався вантажоперевезенням, мама – розпочала маленьку власну справу, займалась випічкою різних смаколиків. Зараз з цінами, й взагалі вона багато відправляла Новою Поштою свою продукцію – це дуже ускладнює роботу. І вони залишились без роботи.

Що стосується моєї роботи, вона повністю змінилась. Тому що про які інвестиції, економічний розвиток ми зараз можемо говорити? Ми можемо про це тільки мріяти й думати.

У нас на сьогодні продовжуються бойові дії на території громади. Наша громада межує з Херсонською областю, і відповідно ми постійно перебуваємо під обстрілами: страждають будинки, об’єкти соціальної інфраструктури – школи, дитсадочки. На жаль, найбільший негатив з цього всього – страждають люди. Є не тільки постраждалі, але й загиблі. Тому зараз наша робота полягає в тому, щоб підтримати людей, намагаємось евакуювати, надати інформаційну підтримку і, звісно, гуманітарну допомогу, яку ми зараз отримуємо і передаємо мешканцям нашої громади, які тут залишаються.

Ми зараз всі займаємось однією справою, щоб забезпечити хоча б якийсь мінімальний захист мешканцям нашої громади. Я думаю, перше, про що ми будемо думати, коли це все (дай Бог) завершиться, – це про те, як нам відновити ці всі наші об’єкти, які ми довгі роки будували, як відновити помешкання людям, знайти якусь їм роботу. Тобто такі речі, які ми зараз не можемо робити, бо ми не знаємо, що буде завтра. Тому зараз ми займаємось всі однією справою – в основному це розповсюдження й отримання гуманітарної допомоги. Це можуть бути як медикаменти і продукти, так і нам допомагають наші партнери брезентами й різними гігієнічними наборами.

[Через війну] нам не вдалося, на жаль, повністю реалізувати проєкт – створення акваферми на базі громади. Ми це реалізовували спільно з Мінрегіоном (це був проєкт секторальної підтримки). Спільно з нашими партнерами з Миколаєва – Центром підтримки бізнесу – ми вже провели інформаційну компанію. І вже зараз мала б бути акваферма, куди ми б запрошували людей, які бажають розвиватися в цій темі, створювати ферму, взагалі дізнаватися про перспективи її розвитку тут, на Миколаївщині. І мали б вже проводити екскурсії, навчання, вирощувати форель. На жаль, у зв’язку з тим, що в нас в країні зараз відбувається війна, і наша громада перебуває в зоні бойових дій – це нереально реалізувати, але все ж таки ми сподіваємось, що колись нам вдасться здійснити цю мрію.

Примітка: До початку війни Галицинівська ТГ налічувала 9054 жителів в 6 населених пунктах. Нині зафіксовано понад 300 пошкоджень/зруйнованих житлових будинків та інших об’єктів. В Галицинівській громаді з 12 березня частково відсутнє електропостачання. Часте відключення електроенергії впливає на погіршення якості мобільного зв’язку, а подекуди і його відсутність.

Я взагалі вважаю й вважала себе патріоткою, люблю Україну, любила і до цього. Але зараз я зрозуміла, наскільки цінна наша земля, наскільки цінно захищати зараз цю територію, свою свободу. І свою родину цінуєш вже по-іншому. Вже розумієш, що на першому плані – родина. Розумієш, що всі проблеми, які були до цього, просто поверніть нам ці проблеми, ми б їх вирішили. Це були не проблеми. Дуже шкода людські життя, сім’ї, де гинуть рідні. Це взагалі просто не реально… Серед моїх знайомих дуже багато вже теж загинуло внаслідок цієї війни, це були такі професійні люди. Наприклад, Сергій Гуссіді. Пригадую, він був золота людина, ще з 14-го року захищав Україну, пройшов аеропорт в Донецьку, навчав тут дітей в школі, займався громадською діяльністю. І зараз ця людина загинула. В нього залишилась родина. І я розумію, що цієї людини дуже не вистачає, він дуже багато для Миколаєва зробив. Мені дуже шкода всіх людей, які зараз гинуть.

Перш за все, я зустрінусь з усіма своїми рідними – це перше, що я зроблю (прим. ред. – після перемоги). А все інше ми вирішимо, будемо шукати різні можливості, щоб відновити громаду. Це буде складно, але це все реально і можливо, коли в нас є бажання.

Війна росії проти України змінила життя кожного українця і кожної українки. У кожного/ої з нас є своя історія цієї війни, яка варта того, щоб бути почутою. Пропонуємо Вам історії членкинь Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем» – адвокаток, юристок, викладачок та інших представниць правничої сфери, які сьогодні – кожна на своєму місці – захищають наш юридичний «фронт». Тому ми запустили рубрику «Українські юристки&війна». Героїні наших інтерв’ю щовівторка ділитимуться тим, як війна росії проти України змінює професійну діяльність і життя в цілому.

Читайте також:

Українські юристки&війна. Історія Наталії Фещик

Українські юристки&війна. Історія Наталії Радіонової

Українські юристки&війна. Історія Олени Каплій

Українські юристки&війна. Історія Тамари Бугаєць

Українські юристки&війна. Історія Валентини Заінчковської

Українські юристки&війна. Історія Ольги Маслової

Українські юристки&війна. Історія Яни Сайченко