Юстиція, дружня до дітей: актуальні законодавчі ініціативи - Jurfem

Юстиція, дружня до дітей: актуальні законодавчі ініціативи

04 червня 2021 року Кабінет Міністрів України зареєстрував у парламенті два взаємопов’язані законопроєкти: проєкт Закону України «Про юстицію, дружню до дитини» (далі – законопроєкт 5617) та проєкт Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо юстиції, дружньої до дитини» (далі – законопроєкт №5618). Вказані законодавчі ідеї уже включені до порядку денного та очікують розгляду парламентарями у першому читанні.

 Передумови прийняття законопроєктів.

Проблема вчинення правопорушень неповнолітніми зберігає свою актуальність і сьогодні. Хоча нині вона не така гостра, як була до 2012 року. Так, кількість правопорушень, скоєних дітьми, з 2012-го зменшилася приблизно у 3,5 рази: із 14,5 тис. у рік до 4 тис. зафіксованих випадків. Якщо ж говорити про два останні роки, то кількість таких порушень знизилася: із 4750 випадків у 2018-му до 4088 випадків у 2019 році.

Однією з причин зменшення кількості правопорушень, вчинених дітьми, є гуманізація кримінальної відповідальності, на думку експертів. Гуманізація притягнення неповнолітніх до кримінальної відповідальності включає у себе також і зменшення випадків застосування до правопорушників такого виду примусового заходу виховного характеру як поміщення до шкіл та училищ соціальної реабілітації. Вказане доводить важливість змін у системі кримінальної юстиції, а саме запобігання повторній віктимізації та покрашення процесу соціальної реабілітації після вчинення правопорушення. Окрім того, діюча система функціонування таких шкіл та училищ мала швидше каральний характер, аніж виховний, а також набула істотних проблем фінансового, організаційного, кадрового виміру.

Так, у Комишуваській школі соціальної реабілітації (яка є єдиною діючою школою в Україні) та Макіївському училищі соціальної реабілітації ім. А. С. Макаренка утримується по 10 дітей, направлених на строк від 1 до 3 років, при значній штатній чисельності персоналу (до 60 осіб), фінансових затратах 5–6 млн грн на рік для забезпечення мінімальних потреб на утримання відповідної категорії дітей-правопорушників. Ще у 2019 році Міністерством освіти та науки було прийнято рішення щодо утримання у соціальних школах дівчаток та хлопчиків разом, а пізніше з метою оптимізації системи взагалі було вирішено – ліквідувати 8 шкіл соціальної реабілітації.

Ці заклади освіти за своєю суттю є закладами «закритого типу», вони не повною мірою відповідають моделі, за якою діють подібні заклади в Європі, та тим стандартам, які мають застосовуватися для соціальної, реабілітаційної і психологічної допомоги дітям та підліткам, які вчинили правопорушення та злочини. Більше того, Зауваження загального порядку No 24 (CRC/C/GC/24) Комітету ООН з прав дитини “Права дітей в ювенальній юстиції” (на заміну Зауваженням загального порядку No 10 (2007)), що стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі, указують на те, що обмеження або позбавлення контактів із сім’єю з будь-якою метою мають бути заборонені. А оскільки більшість закладів перебували у сільських місцевостях  були постійними проблеми щодо кадрового наповнення шкіл та училищ.

На противагу цьому, центрів соціально-психологічної реабілітації дітей, планова місткість яких складає 3025 дітей, є 74 на всій території України. Фінансування центрів соціально-психологічної реабілітації дітей здійснюється за рахунок місцевого бюджету. Методики соціально-психологічної роботи з дітьми, які наразі влаштовуються у загальноосвітні школи соціальної реабілітації та робота центрів соціально-психологічної реабілітації дітей є подібними: навчання, ресоціалізація неповнолітніх.

Відтак, поступова гуманізація кримінального ювенального процесу спричинили до того, що не тільки для держави не вигідно фінансувати заклади, які приймають неповнолітніх, а й це не відповідає міжнародним стандартам захисту прав дитини та принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Визначення принципу закріплено на законодавчому рівні у ст. 1 Закону України “Про охорону дитинства”: це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров’я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити). А тому ще з 2019 року на порядку денному уряду виникло питання щодо ліквідації шкіл та училищ соціальної реабілітації. Для цього було створено робочу групу до якої ввійшли представники від різних державних структур (Національна поліція, Уповноваженого ВРУ з прав людини, Міністерства соціальної політики, Міністерства внутрішніх справ тощо), яка б мала вирішити можливість застосування альтернативних заходів впливу на неповнолітніх порушників закону.

Більше того, розроблення вказаних законопроєктів було передбачено також і у п. 67 Плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на 2021-2023 роки. Так, Міністерство юстиції України до кінця червня 2021 року повинно було розробити та подати проєкт Закону України “Про юстицію, дружню до дитини”, а також визначити у процесуальному законодавстві спеціальні процедури щодо здійснення правосуддя стосовно неповнолітніх.

Загалом концепція юстиції дружньої до дитини є уже достатньо розроблена у європейській доктрині та практиці права. Так, 17 листопада 2010 року були прийняті Керівні принципи Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей.

У Керівних принципах вказується, що “Рада Європи ухвалила керівні принципи про правосуддя, дружнього до дітей, спеціально для того, щоб правосуддя завжди було доброзичливим до дітей, незалежно від того, хто вони і що вони зробили. Враховуючи, що друг – це той, хто добре ставиться до вас, хто вам довіряє і якому можна довіряти, хто слухає, що ви говорите і кого ви слухаєте, який вас розуміє і якого ви розумієте. Істинний друг також має мужність сказати вам, коли ви помиляєтесь, і залишається з вами, щоб допомогти виробити рішення. Система правосуддя, дружня до дітей, повинна прагнути копіювати ці ідеали…”. Принципами правосуддя, дружнього до дитини є:

  • доступність;
  • відповідність віку;
  • швидкість;
  • надійність;
  • адаптованість і орієнтованість на потреби дитини;
  • дотримання права на належну процедуру;
  • повага права брати участь у розгляді справи;
  • дотримання права на приватне та сімейне життя;
  • повага права на недоторканність і гідність.

Як бачимо, результатом виконання урядового плану дій щодо удосконалення ювенальної юстиції відповідно до стандартів «правосуддя дружнього до дитини» та роботи робочої  групи є подання урядових законопроєктів №5617, 5618. 

Опис законопроєктів.

Проєкт Закону України «Про юстицію, дружню до дитини» розроблено з метою посилення захисту прав і ресоціалізацію неповнолітніх, що вчинили кримінальні правопорушення, а також дітей, що перебувають у складних життєвих обставинах через поведінку, яка суперечить етичним чи правовим нормам. Законопроєкт має на меті створення умов для організації та ефективного функціонування юстиції, дружньої до дитини, що відповідає вимогам Конвенції про права дитини та іншим міжнародним стандартам щодо прав дитини.

Законопроєкт №5617 встановлює нові поняття і терміни у законодавстві (для прикладу, дитина у контакті із законом, дитина у конфлікті із законом); принципи юстиції, дружньої до дитини, утворення консультативно-дорадчого органу з питань правосуддя щодо дітей при Кабінеті Міністрів України, міждисциплінарних команд з питань соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, окреслює нову процедуру відновного примирення (медіації), а також застосування відновних заходів до неповнолітніх, спрямованих на соціальну реабілітацію і запобігання повторному вчиненню нею правопорушень. Законопроєктом передбачається повна ліквідація структури приймальників-розподільників для дітей органів Національної поліції та шкіл соціальної реабілітації, професійних училищ соціальної реабілітації органів освіти. Натомість утворюються центри тимчасового тримання дітей органів Національної поліції.

Вказаний законопроєкт тісно пов’язаний з проєктом закону «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо юстиції, дружньої до дитини», який має метою удосконалити систему притягнення неповнолітніх до адміністративної та кримінальної відповідальності.  

Законопроекти: деякі переваги та недоліки

Загалом можна визначити, що законопроєктами посилюються правові гарантії дітей, які вчинили правопорушення та оптимізується система утримання таких дітей.

  1. Адже скасовується дублювання положень та завдань різних закладів системи ювенальної юстиції. Так, ліквідовується структура приймальників-розподільників для дітей органів Національної поліції та шкіл соціальної реабілітації, професійних училищ соціальної реабілітації органів освіти. Однак натомість утворюються центри тимчасового тримання дітей органів Національної поліції та розширюються категорії дітей, які можуть бути прийняті центрами соціально-психологічної реабілітації дітей.

Приймальники-розподільники для дітей органів Національної поліції – це місця утримання неповнолітніх під час досудового розслідування. Такі заклади є потрібними, а тому новим законом їх система не ліквідовуються, а змінює назву та форму.  Школи соціальної реабілітації, професійні училища соціальної реабілітації органів освіти – це заклади, де учні та студенти, які вчинили правопорушення живуть, навчаються i виховуються. Заклади забезпечують соцiальну реабiлiтацiю учнiв, їх правове виховання та надають соцiальний захист в умовах постiйного педагогiчного режиму. У школах та училищах відбувається постійний нагляд та педагогічний контроль за дітьми, обмежується можливість вільного виходу учнів за межі території шкіл тощо.

Діяльність центрів соціально-психологічної реабілітації дітей є подібною до шкіл та училищ соціальної реабілітації. Це надання дітям комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомоги та створення умов для здобуття дітьми освіти з урахуванням рівня їх підготовки. Згідно з чинним законодавством нині центри опікуються лише дітьми, які опинились у складних життєвих обставинах.

Тобто новими проєктами законів пропонується утворення центрів тимчасового тримання дітей органів Національної поліції та розширюються категорії дітей, які можуть бути прийняті центрами соціально-психологічної реабілітації дітей. У такий спосіб ліквідовуються заклади з подібними функціями (школи та училиша соціальної реабілітації).

  1. Окрім того, новелою законопроєктів є запровадження процедури проведення відновного примирення (медіації) за участю кваліфікованого посередника (медіатора) з центрів надання безоплатної правничої допомоги у кримінальному провадженні щодо неповнолітнього підозрюваного (обвинуваченого). Так, прописується, що угода за результатами медіації має засвідчити факт примирення між сторонами відновного примирення (медіації) та відшкодування завданих кримінальним правопорушенням збитків або усунення заподіяної шкоди, або взяті на себе неповнолітнім підозрюваним (обвинуваченим) зобов’язання про виконання таких дій. Крім того, сторони можуть взяти на себе інші зобов’язання, виконання яких сприятиме ресоціалізації неповнолітнього. Тобто положеннями законопроєкту не деталізується власне обов’язкові умови укладення такої угоди та обов’язки неповнолітнього. А це може мати наслідком покладення на дитину широкого кола обов’язків, або таких, які складно виконати. Тому умови угоди повинні бути виписані з достатньою чіткістю для сторін. Сама ж процедура медіації визначається законопроєктом №5618. Більше того, саме цим законопроєктом №5618 вносяться зміни до КПК України в частині прав неповнолітніх на отримання такої послуги та щодо правових наслідків укладення угоди про примирення за наслідками відновного примирення. Зокрема, наслідком виконання такої угоди – буде звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності.
  2. Разом з тим, законопроєктом №5617 серед суб’єктів юстиції щодо дітей не встановлено місцеві органи влади. Реалізація ювенальної політики на місцях не може відбуватись без підтримки на координації з боку місцевої влади. Законопроєкт фактично прописує поняття «юстиція щодо дітей» як— систему органів та установ держави й місцевого самоврядування, що у взаємодії з сім’ями, закладами освіти та охорони здоров’я, громадськими об’єднаннями, благодійними організаціями, територіальними громадами за допомогою соціально-психологічних, медико-психологічних, педагогічно-виховних, превентивних та правозастосовних заходів сприяють запобіганню перебування дитини у групі ризику та вчинення правопорушень дитиною, здійснюють виведення дитини з кримінального провадження, соціальну реабілітацію, захист прав, свобод та інтересів дитини у контакті із законом. А тому вказане повинно бути виправлено.
  3. У статті 7 законопроєкту №5617 встановлюється дискреційне положення про те, що у разі потреби до складу міждисциплінарної команди з питань соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, та до її засідань з окремих питань можуть залучатися представники центрів з надання безоплатної правничої допомоги, закладів освіти та/або органів управління у сфері освіти, закладів охорони здоров’я та соціального захисту населення, громадських об’єднань, благодійних організацій, волонтери, науковці тощо. Однак не прописаний з достатньою чіткістю механізм залучення таких фахівців до складу команди міститиме корупційні ризики.
  4. Статття 12 законопроєкту №5617 передбачає, що одним із спеціальних заходів запобігання перебуванню дитини у групі ризику та правопорушенням у дитячому середовищі є усунення причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень. Проте таке формулювання заходу звучить абстрактно. Якщо умовою, що сприяє вчиненню правопорушенню є соціальний чи фізичний стан членів сім’ї неповнолітнього, то такі умови навряд може усунути працівник Національної поліції.
  5. Стаття 23 законопроєту №5617 вказує, що рішення міждисциплінарної команди з питань соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, може бути оскаржено до суду. Однак не зрозуміло, хто може бути скаржником. Адже якщо це лише законний представник дитини, то беручи до уваги склад сімей, у яких діти вчиняють правопорушення, батьки не завжди можуть захистити дитину від обмежень її прав. Чи може служба у справах дітей скаржником, якщо її представники входять до команди? Відтак, повинен бути запропонований механізм доступного захисту інтересів неповнолітніх, аби попередити зловживання повноваженнями міждисциплінарною командою з питань соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах.
  6. Також законопроєктом №5617 пропонується звільнити дітей від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях у випадках, передбачених законодавством. Однак, не конкретизуються законопроєктом такі випадки, коли діти можуть безпосередньо звертатись до суду.

Реалізації положень законопроєкту №5617 неможлива без функціонування законопроєкту №5618. Новели цього законопроєкту є такі:

у разі вчинення адміністративного правопорушення:

  • встановлюються додаткові підстави звільнення порушника від адміністративної відповідальності з проговоренням усного зауваження;
  • можуть застосовуватись відновні заходи у виді обмеження дозвілля та встановлення особливих вимог до поведінки та участі у освітніх, культурних та спортивних заходах (відвідування лекцій, тренінгів, курсів тощо);
  • особа, яка притягається до адміністративної відповідальності наділяється правом на безоплатну правову допомогу, відмовитися давати пояснення, заявляти відводи, ставити запитання потерпілим і свідкам;
  • участь захисника чи законних представників неповнолітнього є обов’язковою;

у разі вчинення кримінального правопорушення:

  • неповнолітні можуть бути звільнені від призначення покарання із застосуванням відновних заходів;
  • неповнолітній може бути виведений із системи кримінального провадження з урахуванням обставин кримінального правопорушення, у такому випадку укладається угода про виведення із кримінального провадження; така угода може передбачати проходження процедури відновного примирення (медіації) та/або застосування одного чи кількох заходів щодо виведення неповнолітнього із кримінального провадження;
  • у разі повного виконання неповнолітнім угоди про виведення із кримінального провадження прокурор приймає постанову про відновлення досудового розслідування і вносить до суду подання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності.

Фактично законопроєкт №5618 замінює інститут примусових заходів виховного характеру, який застосовується нині до неповнолітніх, на відновні заходи. За сутнісними показниками це є аналогічні процесуальні інструменти. Адже, по-перше, перелік таких заходів є подібним за своєю природою, а, по-друге, такі застосовуються і при звільненні особи від кримінальної відповідальності і від покарання. Більше того, обидва інститути можуть застосовуватись на будь-якій стадії кримінального провадження: і під час досудового розслідування, і під час судового розгляду. Однак законопроєкт №5618 прописує доволі детально процедуру порядку виведення неповнолітнього з кримінального провадження під час чого досудове розслідування зупиняється. А також наскрізними  є ідеї про пропорційність обраних відновних заходів.

Суперечливим є зміни законопроєкту до КПК України, а саме до статті 499, про те, що неповнолітня особа, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, у кримінальному провадженні про вчинене нею суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною Кримінального кодексу України, має статус свідка з правами неповнолітнього підозрюваного (обвинуваченого), у тому числі на обов’язкову участь законного представника і захисника та на ознайомлення з матеріалами досудового розслідування. Проте у той же час законопроєкт каже, що при наявності достатніх доказів вчинення неповнолітньою особою до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною Кримінального кодексу України, у передбаченому статті 276 цього Кодексу порядку їй повідомляється про вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого Особливою частиною Кримінального кодексу України.

Але особа, яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, не може бути обвинуваченими чи підозрюваними у вчинені злочинів. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 284 КПК України – слідчий, прокурор закриває кримінальне провадження якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення (а одним з елементів складу правопорушення є те, що особі має настати 16 аби 14 років залежно від вчиненого діяння).

Висновок

Законопроєктами посилюються та розширюються правові гарантії дітей, які вчинили правопорушення та оптимізується система державних закладів, що займаються вихованням та ресоціалізацією неповнолітніх. Законопроєкти дозволять враховувати принцип забезпечення найкращих інтересів дітей під час проведення досудового та судового провадження щодо неповнолітніх. Адже ряд процесуальних порядків щодо звільнення дітей від відповідальності та відбуття покарання деталізуються та прописуються відповідно до стандартів захисту прав дитини. Проте законопроєкти потребують доопрацювання та конкретизації певних положень.

Рекомендації

Законопроєкти потребують доопрацювання щодо:

  • деталізації обов’язкових умов укладення угоди про примирення та обов’язки неповнолітнього;
  • визначення структур місцевих органів влади, на які буде покладено виконання нових повноважень, їх взаємодію;
  • встановлення конкретних випадків, коли діти звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях;
  • визначення на якій основі до складу міждисциплінарної команди з питань соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, та до її засідань з окремих питань можуть залучатися представники центрів з надання безоплатної правничої допомоги, закладів освіти та/або органів управління у сфері освіти, закладів охорони здоров’я та соціального захисту населення, громадських об’єднань, благодійних організацій, волонтери, науковці;
  • встановлення способів та суб’єктів оскарження рішень міждисциплінарної команди з питань соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах;
  • конкретизації такого спеціального заходу запобігання перебуванню дитини у групі ризику та правопорушенням у дитячому середовищі як усунення причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень.
  • усунення виявленої суперечності у статті 499 законопроєкту, а саме в частині конкретизації статусу, який отримує особа, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, у кримінальному провадженні: статус свідка з правами неповнолітнього підозрюваного (обвинуваченого) чи таки підозрюваного.