«Застосування Верховним Судом практики ЄСПЛ при обґрунтуванні судового рішення у кредитних спорах» - Jurfem

«Застосування Верховним Судом практики ЄСПЛ при обґрунтуванні судового рішення у кредитних спорах»

Спори, що виникають із кредитних правовідносин становлять одну з найчисленніших категорій справ. Здебільшого вони розглядаються судами в порядку загального позовного провадження, що пояснюється складністю таких справ, значним обсягом та характером доказів. Зважаючи на це кредитні спори нерідко розглядаються касаційною інстанцією. Лише за жовтень 2020 року Касаційним цивільним судом Верховного Суду (далі – КЦС ВС) було розглянуто не менше  25 справ з даної категорії. Важливим є те, що у кожній з 25 досліджуваних мною справ, Верховний Суд застосовував практику Європейського суду з прав людини, а у 15 з них посилався на рішення ЄСПЛ у справах «Проніна проти України» та/або «Серявін та інші проти України» стосовно обґрунтованості судового рішення.

У більшості досліджуваних справ КЦС ВС застосовував у постановах такі положення: «Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року )» (Постанови КЦС ВС від 07.10.2020 року у справі  № 465/3586/17, від 08.10.2020 у справі  № 712/22134/12,  від 05.10.2020 у справі № 347/637/18, від 27.10.2020 у справі №243/11349/18).

А також: «Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року)» (Постанова КЦС ВС від 20.10.2020 у справі №756/536/19, від 15.10.2020 у справі № 759/14004/15-ц, від 15.10.2020 у справі №157/398/15-ц, від 13.10.2020 № 161/4641/17, 20.10.2020 у справі № 213/112/19, від 12.10.2020 у справі № 585/2958/17, від 12.101.2020 у справі №521/7401/15, від 09.10.2020 у справі №161/7515/15-ц).

Застосування даних положень Верховним Судом, з одного боку, може бути виправданим і таким, що відповідає вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з огляду на можливість зловживання сторонами правом на касаційне оскарження.

Так приміром, Верховний суд у своїй Постанові від 8 жовтня 2020 року у справі 712/22134/12 здійснив посилання на вищезазначене положення у справі «Серявін та інші проти України» як на підтвердження того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати  згідно з положеннями статті 400 ЦПК України. Суд зазначив, що доводи касаційної скарги полягають у незгоді  з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо оцінки ними доказів у справі. Показовим також є те, що апеляційний суд розглядав зазначену справу неодноразово.

Проте, з іншого боку, Верховний Суд може приховувати за вищевказаними твердженнями насправді необґрунтоване судове рішення, прийняття якого є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Наприклад, у Постанові Верховного Суду у справі 761/38635/16-ц від 12.10.2020 на доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не навели належних мотивів відхилення ними доказів у справі, касаційний суд знову ж виправдав такі дії судів добре відомим «п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент». Хоча, у даній справі все ж були підстави направити справу на новий розгляд.

Також по даній категорії справ можна побачити наявність практики, коли Верховний Суд  лишає деякі аргументи заявників взагалі без уваги, зводячи їх до поняття «інші доводи касаційної скарги» й по суті не дає відповіді на них (постанова ВС від 12 жовтня 2020 року у справі № 761/38635/16-ц).

Безперечно, ми можемо погодитися з тим, що суди не мають надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Однак, у досліджуваній нами справі «Серявін та інші проти України», ЄСПЛ зазначав: «ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті», а з рішення  у справі «Проніна проти України» можна зробити висновок, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції.

Виходячи з цього, Верховний Суд має здійснити оцінку кожного аргументу сторін стосовно його доречності чи недоречності і лише після цього надати обґрунтовану відповідь на доречні, на його думку, аргументи. Тільки у такому випадку Верховний Суд виконає свій обов’язок щодо належного обґрунтування судового рішення.

Матеріал написаний в рамках Програми стажувань ЮрФем