В громадському транспорті, на робочому місці чи на вулиці. Фактично постраждати від сексуальних домагань можна будь-де. Одразу кілька звернень щодо домагань в київському метро нещодавно надійшло на лінію правової допомоги “ЮрФем: підтримка”. Про ці випадки, можливості знайти винних, які проблеми існують при кваліфікації сексуальних домагань та який алгоритм дій для постраждалих — далі.
Як це було?
“Це був ранок 16 липня, час пік. Я їхала у вагоні метро на станцію “Палац спорту”, була тиснява. Спершу подумала, що мені здається, оскільки були якісь незрозумілі рухи біля моїх сідниць. Я трохи відсунулася вперед і буквально через півтори секунди відчула, як цей чоловік просто стискає мою ліву сідницю своєю рукою. У мене був ступор”.
Все розпочалось з цієї історії, якою згодом поділилась Анастасія Левчук у матеріалі видання “Наш Київ”. Анастасія описала ситуацію в соцмережах, і після цього звернулась на лінію правової допомоги “ЮрФем: підтримка”. Опісля на лінію надійшли ще три дзвінки щодо домагань в підземці, а також декілька звернень щодо таких випадків у інших громадських місцях: на вулиці, на площі в центрі міста тощо. Про це розповіла координаторка “Юрфем: підтримки”, юристка Марта Змисла. Саме Марта провела постраждалим первинну юридичну консультацію, а чотири справи щодо домагань в підземці скерувала до адвокатки задля подальшого супроводу.
Марта каже: “У всіх зафіксованих випадках жінки одразу ж після інциденту самостійно повідомляли правоохоронні органи про те, що трапилося. Це свідчить про те, що збільшується тенденція готовності постраждалих захищатися від різних проявів небажаної поведінки, що сприяє тому, що насильство стає більш видимим, а суспільство більше не замовчує таку поведінку”.
Нині над цими справами працює адвокатка Ірина Кузіна: “На даний момент це 4 справи, 3 з них, можливо, через деякий час об’єднають, тому що там, скоріше за все, йдеться про одного й того ж фігуранта, якому ще підозра не пред’явлена офіційно, і впізнання його ще не відбулось. Але судячи з фото відео матеріалів, йдеться про одну людину”.
Адвокатка розповідає, що фігурант діяв приблизно однаково: користувався перевантаженістю станцій, в натовпі притискався до дівчини та “мацав” руками. А коли одна з постраждалих зчинила галас, він вибачився та вдав, наче цього достатньо. В четвертому ж випадку порушник просто на пероні, коли зупинився потяг, заліз дівчині під плаття, згодом почав тікати.
“Першого порушника встановили особу дуже легко, тому що він раніше притягався до кримінальної відповідальності. Взагалі по інших статтях. Другого — мені ще не відомо, чи його встановили, але точно зображення його обличчя у поліції є,” – зазначає адвокатка.
Хуліганство VS сексуальне насильство
Нині Управління поліції при Київському метрополітені (яке відноситься до ГУ НП в м. Київ) реєструє ці кримінальні провадження за ч. 1 ст. 296 — “Хуліганство” (карається штрафом від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років).
І поки, за словами адвокатки, не зафіксована обтяжуюча обставина вчинення кримінального правопорушення на ґрунті статевої приналежності (п. 3, ч. 1, ст. 67 ККУ). Можливо, справи ще не дорозслідувані, і якби кваліфікація залишалась такою ж, то це ймовірно б з’явилось в обвинувальному акті.
Але! “Стаття 296 спрямована на захист такого об’єкта посягання як громадський порядок, громадська безпека і не спрямована на захист такої цінності як статева свобода,” — наголошує Ірина. За подібні посягання передбачена кримінальна відповідальність, і цьому присвячений Розділ 4 ККУ. У ньому є ст. 153 “Сексуальне насильство”, під яку і підпадають сексуальні домагання, адже відповідно до цієї статті сексуальне насильство — це “вчинення БУДЬ-ЯКИХ насильницьких дій сексуального характеру, не пов’язаних із проникненням в тіло іншої особи, без добровільної згоди потерпілої особи”.
Ірина додає, що прикметник “насильницький” у цьому контексті означає “без згоди” і не передбачає, що додатково застосовується, наприклад, фізичне чи психологічне насильство. Відповідальність, передбачена ч. 1 ст. 153 ККУ, — позбавлення волі на строк до п’яти років.
“Також на перший раз фігуранта — підозрюваного, потім обвинуваченого — може бути покарано умовним строком. Але все ж таки поки що усна позиція прокуратури була такою, що вони не кваліфікують за 153 статтею. Наразі по перших дівчатах подані клопотання про перекваліфікацію, оскільки вже пройшли допити та слідчі експерименти, де вони казали, що було як зроблено для того, щоб у прокурора вже було розуміння об’єктивної сторони. І на даний час прокурор забрав у дізнавача кримінальне провадження, мабуть, з метою відповісти мені на клопотання про зміну правової кваліфікації”.
Клопотання Ірина обґрунтувала, зокрема, нормами Стамбульської конвенції, в якій, до речі, в статті, еквівалентній “сексуальному насильству” з ККУ, немає слова “насильницький”, а також наводила позиції докторів/ок юридичних наук, які одностайні в тому, що будь-які дії сексуального характеру щодо іншої особи без її згоди мають мати наслідком кримінальну відповідальність — і саме за статтею 153 ККУ.
А як довести?
На цьому, на жаль, проблемні питання не закінчуються. Ірина Кузіна прогнозує, що проблеми при будь-якій кваліфікації можуть виникнути під час доведення факту сексуальних домагань — адже вони відбулись у натовпі й самі собою становлять приховану дію. В цій ситуації адвокатка наводить приклад доведення такого злочину як замовне вбивство.
“Для того, щоб знайти замовника, наші суди в принципі вважають достатнім, якщо на замовника вказує виконавець. Тобто це теж слова однієї людини. Якщо ці показання не спростовуються, є правдоподібними, слушними, послідовними й таке інше, то наші суди можуть, що називається “слово на слово”, визнати людину винуватою, а замовне вбивство часто призводить до довічного позбавлення волі”.
Тому за словами Ірини, у випадку сексуального насильства якраз доцільним є підхід міжнародних судів щодо того, що не треба покладати на потерпілу особу надмірний тягар доведення.
“Ну які повинні бути докази таких дій? А якщо ми жодного разу не знайдемо такі докази, то значить ми не будемо боротись з таким ганебним явищем? Тому буде проблематично, але будемо намагатись доводити таку позицію, доносити до суду”.
Як діяти та чи реально знайти винних?
Якщо ж Ви постраждали від сексуальних домагань, не варто мовчати! Адвокатка Ірина Кузіна радить одразу підіймати галас і намагатись зняти порушника на телефон, а також уважно роздивитись його одяг чи характерні риси. Якщо були свідки, попросіть у них номери телефонів. За можливості — затримайте порушника до прибуття правоохоронців.
Викликайте поліцію за номером 102 або ж зверніться до правоохоронців, які є на кожній станції метрополітену. Обов’язково напишіть заяву (навіть якщо поліцейські порадять цього не робити).
А щоб отримати безоплатну юридичну та психологічну допомогу, зверніться на лінію “ЮрФем: підтримка” за номером телефону 068 145 55 90 або 0 800 30 55 90 (безкоштовний номер), напишіть в Telegram чи Viber або заповніть заявку онлайн.
“Кожна ситуація індивідуальна, тому ми намагаємося знайти підхід до кожної справи окремо, — каже Марта Змисла, координаторка “ЮрФем: підтримки”, і додає: — У процесі консультування ми надаємо інформацію з приводу того, куди повідомити про той чи інший випадок насильства, в якій формі, що необхідно зазначити у зверненні до правоохоронних органів, які дії працівників поліції мають бути, які докази слід подати та загалом окреслюємо подальші дії, пов’язані із супроводом справи. Далі ми передаємо справу до адвоката/ки, який/ка вже займається безпосереднім супроводом, взаємодіє із постраждалою, аби остання отримала захист та підтримку, а винний поніс відповідальність”.
Існує хибна думка, що винних не знаходять, тож і звертатись по допомогу немає сенсу. Втім, це не так. Цьому підтвердженням є і той факт, що у трьох описаних випадках фігуранта встановили. В цілому Ірина Кузіна каже, що нині ефективно працюють як камери в метро, так і загалом система “Безпечне місто” (це проєкт, впроваджений для посилення безпеки (зокрема, завдяки встановленню камер відеоспостереження), контролю роботи комунальних служб, а також для управління трафіком): зображення достатньо чітке, й до того ж є можливість розпізнавання облич.
“Ці камери не побачать, що відбувалось у вагоні у натовпі, звичайно. Але підтвердяться слова постраждалої щодо того, як був одягнений фігурант, підтвердяться слова, що вона, наприклад, намагалась його наздогнати по ескалатору. Тобто щось підтверджується частково, що робить показання потерпілої особи правдоподібними, що вимагає пояснення від фігуранта, чому втікав, наприклад. Тому це дуже корисна система безпеки,” — зазначає Ірина.
Отож, знайти винних реально. А отже, і притягнути до відповідальності також можливо. І найголовніше пам’ятайте, що в жодному випадку постраждала від сексуальних домагань (чи сексуального насильства в цілому) не винна в тому, що трапилось. Винен лише кривдник!
Цей матеріал розроблений авторкою для сайту Асоціації жінок-юристок України “ЮрФем”. Зміст цього матеріалу є позицією авторки і не обов’язково відображає позицію Асоціації жінок-юристок України “ЮрФем”.